Голодомор — жахлива трагедія українського народу.

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
У 2025-му році День пам’яті жертв Голодоморів припадає на 22 листопада.
Цього року ми вчетверте вшановуватимемо жертв геноциду людства в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Трагічні події, які ми переживаємо, засвідчують: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви — гідно вшановані.
Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року було запроваджено насильницькі хлібозаготівлі на селі. У селян держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась «ліквідація» найзаможніших господарств.
У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, незважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі.
Загалом в Україні було «розкуркулено» понад 352 тисячі господарств.
Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання настав голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців.
Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточували українські села та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.
Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей.
Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів.
Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.
Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали –«продовольчими труднощами».
Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги РАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено).
Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.
Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до «The Manchester Guardian». Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині.
У 1934 році з’являються перші книги, в яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі «Залізна доба Росії».
У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні — роман «Марія» українського письменника Уласа Самчука.
Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні спорудили перший пам’ятник жертвам Голодомору.
Під впливом викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років. У 1993-му в незалежній Україні вперше на державному рівні були вшановані роковини Голодомору — через 60 років після трагедії.
1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору — вшановувати пам’ять жертв Голодоморів — щороку в четверту суботу листопада.
В Україні є давній звичай — у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. Та саме Джеймсу Мейсу, досліднику Голодомору, належить ініціатива вшанування жертв голодоморів запалюванням свічки на підвіконні.
Закликаємо усіх згадати в Загальнонаціональній хвилині мовчання 22 листопада о 16.00 про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди. Відвідайте у цей день місця пам’яті жертв Голодомору в своєму населеному пункті. Просимо також із настанням темряви запалити свічки пам’яті на підвіконнях — у власних домівках, офісах — де б ви не були. Адже кожен вогник у вікні — це вияв нашої скорботи, пам’яті та віри в майбутнє.