Історії
Історія одного експонату. Японський меч-вакідзасі та східна колекція музею
Серед цікавинок Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова можна зустріти досить екзотичні для нашої країни зразки зброї. Зокрема, короткий японський меч-вакідзасі. Сьогодні в рубриці «Історія одного експонату» познайомимось із ним ближче.
Подібна зброя була розповсюджена в Японії з XV по XIX ст. — у період який асоціюють із кодексом Бусідо, самураями та їх неодмінною зброєю, мечем.
В європейській культурі популярність здобув довгий японський меч — катана. Проте самураї зазвичай носили не один, а два мечі — довгий та короткий, кожен з яких був важливим і виконував не лише бойову, але й сакральну функцію. На відміну від довгих самурайських мечів, вакідзасі дозволялося мати і представникам інших верств населення, звісно якщо вони могли собі це дозволити.
Серед самураїв саме цей меч отримав назву «хранитель честі», бо міг бути використаним як для двобою в обмеженому просторі, так і для харакірі. Тому вакідзасі залишався з власником (на відміну від катани) при відвідинах чужої оселі і навіть під час придворних церемоній.
Загалом тип мечів регламентувався довжиною леза, що вимірювалася в сяку (японська система мір, що дорівнює 30,3 см). Ті, що перевищували довжину три сяку, відносилися до основної зброї (катана та варіації бойового меча), менші за одну сяку — відносили до танто (ножа). А довжина леза допоміжного меча-вакідзасі (дослівно — заткнутий за пояс) коливалася в межах від одного до двох сяку.
Наш короткий меч має багате оздоблення шкірою, шовком та золотими вставками в формі квітів.
Вишукане оздоблення натякає на те, що ця зброя належала не пересічній людині, а заможному самураю. Отож, скоріш за все, це один з двох мечів, що виготовлялися одним майстром й були дайсьо (великий-малий — пара), що утворювалася катаною та вакідзасі.
Олександр Кот
