Історії
ІЗ МИНУЛОГО У СЬОГОДЕННЯ: ОСНОВНІ ЕТАПИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Фото: 1. Державні символи України. 2. Мозаїка св. Ольги та св. Володимира у соборі св. Петра у Ватикані. 3-4. Стилізовані корони Володимира Великого та Анни Візантійської. 5. Назва «Україна» в Іпатіївському літописі 1187 р. 6. Мапа України. Йоганн Янсоніус. 1647-1657 рр. 7. Конституція гетьмана Пилипа Орлика. Титульний, перший і останній аркуші документу. На останньому аркуші – власноручний підпис гетьмана Орлика і печатка української козацької держави – Війська Запорозького. 8. Конституція України. 28 червня 1996 р.

31 травня 2022 р. за ініціативи Президента України Володимира Зеленського Верховна Рада прийняла зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо встановлення святкового дня 28 липня — День Української Державності.
А що таке державність? Державність — це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу. Видатний український письменник, державний та політичний діяч В. Винниченко визначав державність як комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв’язують його в компактну цілість та забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому.
Дата 28 липня вибрана невипадково. Це день, коли відбулося хрещення Русі, з якого розпочався новий етап в становленні нашої державності. Запровадження нового свята в Україні повинно привернути увагу до історії української державності, яка налічує не 30 років, а більше ніж 1000 років.
Запровадження християнства мало велике значення. Київська Русь прилучалась до європейської цивілізації та античної культурної спадщини. Християнство створило кращі умови для розвитку міжнародних зв’язків Київської Русі з іншими країнами. В самій Київській державі християнство мало великий вплив на розвиток культурного і економічного життя країни. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування давньоруської народності, сприяла зміцненню державної єдності Русі. Християнство сприяло більш тісному об’єднанню навколо Києва окремих земель.
Важливою ознакою кожної держави є власна символіка. У 1988 р., з нагоди 1000-річчя хрещення Русі, у соборі святого Петра у Ватикані встановили дві мозаїки — хрестителям Русі-України — святій княгині Ользі та святому Володимиру Великому. І хоч давня ватиканська традиція не дозволяє зображувати державні герби у базиліці св. Петра у Ватикані, зображення князя Володимира оздобили золотим тризубом із невеликим хрестиком згори на синьому тлі. Але на той час, тризуб був лише національним символом, а не державним гербом, і його зображення не суперечило ватиканським канонам. Однак після проголошення незалежності України, коли тризуб став державним гербом країни, мозаїку не прибрали. Так Україна стала єдиною державою у світі, окрім Ватикану, герб якої зображено у соборі святого Петра.
Становлення національної державності українського народу відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Традиційно історики виділяють такі етапи: княжа доба —Київська Русь та Галицько-Волинське князівство; етап козацько-гетьманської державності ХVІ—ХVІІІ ст.; державність УНР за Центральної Ради, Українська держава гетьмана П. Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР; державність Радянської України; сучасна незалежна Українська держава. Особливістю історії українського державотворення є те, що територія України в різні часи входила до складу іноземних держав.
Ранні державні утворення на теренах сучасної України існували ще у ІІ-VІ ст., серед яких було Антське царство — перша протослов’янська держава.
Важливою точкою відліку української державності є заснування Києва. Офіційною датою заснування якого, за легендою, є 482 рік, коли князь Кий, його брати Щек, Хорив та сестра Либідь заклали майбутню столицю України. Як фортеця на пагорбах правого берега Дніпра, пристань, торговище, місто та релігійний осередок Київ відомий від середини І тис. н. е. Від VIII ст. Київ відомий як політичний центр слов’янських племен на чолі із полянами, а від IX ст. — як столиця держави Київська Русь.
З ІХ ст. по 30-ті роки ХІІІ ст. Київська Русь була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. Про це свідчить коронування Володимира Великого. Шлюб Володимира з візантійською принцесою Анною, водночас із хрещенням Русі, свідчили, що Київська Русь діставала вищий ранг у візантійській ієрархічній шкалі держав. М. С. Грушевський, висловлював припущення, що за підтримки Візантії Володимир Великий навіть був коронований. У 1000 р. посольство від папи Сильвестра II прибуло до Києва. Відтоді й аж до руйнування Києва у 1169 р. західноєвропейські хроністи титулують монархів Русі-України саме королями, а не князями.
У середині ХІІІ ст. з розпадом Київської Русі політичний, релігійний та культурний центр перемістився у Галицько-Волинську державу, яка мала в Європі статус королівства та продовжувала розвивати традиції Українського державотворення.
Проте в другій половині ХІV ст. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а частина сучасних українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, нового конфедеративного державного утворення у Європі, державною мовою в якому була староукраїнська (руська) мова.
Наступний етап в історичному процесі становлення Української державності пов’язаний з національними змаганнями другої половини ХVІІ ст., які привели до виникнення Української козацької держави. Підвалиною її відродження стала військово-адміністративна система Запорозької Січі. Важливою складовою Української державності тієї епохи стало зародження власної ідеології та зміцнення Української православної церкви. Гетьманщина мала власні збройні сили, сталі кордони, митну, фінансову, поштову служби та успішну дипломатію. Козацька держава, яку створив Б. Хмельницький, проіснувала понад 150 років, її визнали європейські та азійські монархи. 1764 р. Катерина ІІ знищила визнаний на міжнародному рівні Український гетьманат, а у 1775 р. — Запорізьку Січ. Відтоді існування України постійно ставили під сумнів, а українці кілька століть були позбавлені своєї держави та боролися за її відновлення.
Новий етап українського державотворення припадає на 1917—1921 рр., що відбувався в умовах краху російської й Австро-Угорської імперій та революцій. Українська національна революція 1917—1921 рр. мала велике історичне значення. Після тривалого історичного періоду русифікації, національного та соціального поневолення на початку XX ст. український народ відновив свою незалежну державу. У той час Україна пережила різні форми національної державності: Українську Народну Республіку за Центральної Ради, Українську державу — Гетьманат П. Скоропадського, Українську Народну Республіку за Директорії і Західноукраїнську Народну Республіку, але державну незалежність втримати не змогла.
У результаті збройної агресії більшовицької росії за допомоги місцевих більшовиків проти УНР у Харкові 25 грудня 1917 р. було проголошено Українську радянську республіку, яка проіснувала до 24 серпня 1991 р.
24 серпня 1991 р. Україна проголосила, а точніше, відновила свою державну незалежність, справжній, а не фіктивний суверенітет — Декларацією про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Актом проголошення незалежності України.
Українська державність має понад тисячолітню історію, а її еволюція відбувалася в руслі загальної європейської традиції. Сьогодні Україна зі зброєю ціною життя своїх громадян знову відвойовує право на власну державність та самостійний розвиток.
Перемога буде за нами!!! Слава Україні!!! Героям Слава!!! Все буде Україна!!!


