Козацтву бути! (До 105-річчя видання Універсалу про відродження українського козацтва гетьманом П. Скоропадським)

Шануємося браття, бо ми цього варті! Дані та згадки про українське козацтво з минулих літописів говорять про те, що це не просто якесь войовниче об’єднання, офіційно зареєстроване на землях українських з незапам’ятних часів, це і військове мистецтво і суспільний устрій. Його роль в історії України одна з ключових тому, що з цим явищем зв’язується в історії України і культурна традиція, і господарська діяльність, звичаї та побут, судочинство і духовні цінності тощо. Одним з численних моментів, підтверджуючих все це згадане, є і «Універсал про відродження козацтва», який був виданий 16-го жовтня 1918 го року. Його автором виступив український гетьман Павло Скоропадський, професійний військовий, а після революції 1917-го року один з яскравих політичних діячів та праправнук брата гетьмана Івана Скоропадського.

Зазначалося, що козацтво в Україні очолює ясновельможний пан гетьман. Вступ до козацьких громад був добровільним. З інших громадян України до козацтва приймалися лише особи православної віри. При гетьмані утворювалася Велика козача рада, у восьми регіонах — місцеві козачі ради. «Вас, козаки, — нащадки славних лицарів запорожців, Ми закликаємо з честю носити даровані нами козацькі жупани і добре дбати про те, аби соромом і ганьбою не вкрити їх і клейнодів козачих і тих великих славних сторінок нашої історії, якими ми досі пишались, — ішлося в гетьманському універсалі. — Хай тіні великих предків наших дадуть всім нам міць і силу правдиво й чесно виконати те завдання, яке тепер стоїть перед Нами і Державою Українською».
Невдовзі до козацького стану було записано близько 150 тисяч сімей.

Зокрема в Універсалі наголошувалось: «Для зміцнення сили держави Української нашої відродити козацтво по всіх місцях його історичного існування на Україні, покладаючись в основі його відродження на ті козацько-лицарські традиції, що донесла нам історія наша з доби минулої боротьби козацької України за свою волю».

Після гетьманського Універсалу про відродження козацтва в пресі друкувалися телеграми зі зборів «селян-хліборобів», у яких вони цілковито підтримували Скоропадського. Однак, в подальшому формуванню козацьких частин завадила зміна воєнно-політичної ситуації в Українській Державі. Вже у середині листопада 1918 року Скоропадський заговорив про федерацію з небільшовицькою Росією, згодом почалось повстання Директорії. А 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади.

На згадку про наше героїчне козацьке минуле, а також не менш героїчне сьогодення, ми пропонуємо до вашої уваги 5 найцікавіших легенд про козаків. Легенди змінювалися, набували доповнень чи прикрас, але це не казки, а засновані на реальних подіях перекази:

1. Легенда про Меч Єдності

Коли Січ була знищена, козаки розійшлися: хто на Кубань пішов, хто за Дунай, хто на Галичину. Коли ж усі вони знову зберуться в одному місці, з їх шабель ковалі почнуть кувати Меч Єдності. Це триватиме довго, знову і знову приходитимуть нові й нові козаки та будуть приносити свої шаблі. Будуть сипатися іскри з-під величезних ковальських молотів, піт заливатиме очі в цій нелегкій справі, червонітиме метал у величезній печі. Тим часом злі сили заважатимуть ковалям з усіх сил, спокушатимуть золотом, владою і прославлянням. Та ковалі не здадуться і продовжать справу.

Коли ж Меч Єдності буде готовий, зійдуться знову усі козаки разом, піднімуть меча і воскресять Козацьку Матір-Січ!

2. Як Іван Сірко татар переміг

Давним-давно, як Іван Сірко був кошовим отаманом Запорозької Січі, запорожці в похід пішли. Татари тим часом дізналися про це, набігли на Січ та поневолили християн. Полонені плакали так, що аж земля стогнала, татари були немилосердними та вдаряли їх нагайками й підганяли.

Сірко почув за те й вирішив визволити полонених. Зібрав козаків в погоню за татарами й летів, немов птах. Татар виявилося занадто багато, тож козак хитрість вирішив використати. Зупинив коня і козакам-братчикам наказав чекати. Сам же красивим хортом перекинувся і побіг до татар. Їм хорт сподобався, нагодували татари Сірка в образі тварини й забрали до себе. А хорт, як сіли всі відпочивати, нагнав на них сон. Потім кувирть — і знову зробився чоловіком! Татар всіх порубав, визволив полонених християн та пішов далі з козаками гуляти!

3. Легенда про козака-кобзаря

Помер старий кобзар і полетіла його душа до хмар. Перед ворітьми небес на дорозі стали по один бік Ангели Пречисті, по інший — Сили Нечисті. Та чорти й кажуть, що заберуть в пекло кобзаря, бо в літа молоді чимало люду порубав, пустив ріки крові й сліз. Ангели ж захищають чоловіка, і кажуть, що не забрати душу Силам Нечистим. Козак не вбивав невинних людей, тільки в чесному бою захищав свою рідну землю. За це Ангели заберуть його до Раю.

А козацька душа обізвалася, і сказав кобзар: «Душа козацька вільна, за життя ні під ким не був, і зараз нікому не належатиму! Безсмертна душа моя в кобзі, і я оживатиму щораз, коли хтось заграє на струнах!» Після цього душа відлетіла і стала вільно літати на свободі. Хтозна, може, й зараз озивається, як музика на кобзі заграє.

4. Легенда про чуб козака

Козацький чуб був символом відваги, мужності, готовності померти в бою. Чуб називають ще оселедець, чуприна, і він був відзнакою приналежності до лицарського стану. Тільки після посвяти в козаки, тобто, першого бою, морського походу, випробувань, можна було вистригти собі чуба. Носили чуба завжди, закрутивши за ліве вухо. Джури, боягузи, селяни не могли носити таку зачіску, а для козака обрізання чуба вважалося ганьбою.

За легендою, чуба козаки відрощували не просто так. Саме за оселедця Господь, змилостившись, міг витягти козака з пекельного вогню чи забрати на небеса з бою:

Питалися в козака: «Що то за причина,
Що у вас гола голова, А зверху чуприна?»
«А причина то така: як на війні згину,
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».

5. Легенда про скарби козацькі

За часи походів та переможних битв у Запорізькій вольниці накопичилося немало скарбів, золота, трофеїв. Кожен козак обов’язково мав власний скарб після походів і зберігав його в надійно схованому місці. Була й окрема казна війська Запорізького. Після походу козаки збиралися, ділили нажите та ховали у Дніпрі.

Після ліквідації Січі козаків переселили, але скарби вони з собою не забрали, адже були певні, що скоро повернуться. Козаки розселилися по різних куточках країни, помирали, старіли, а легенди про скарби та прикмети їх знаходження передавалися з вуст в уста внукам та правнукам. Уже століття пройшли від часу славних походів та бурхливого життя Запорізького війська, а й досі дослідники та шукачі скарбів шукають скарби на Дніпрі. Може, і ви щось знайдете?

Українські козаки були кращими піхотинцями в Європі, мали великий флот та цікаві традиції. Про козаків-характерників ходять легенди та пишуть книги, а військові подвиги козацтва надихають і сучасних українських воїнів. Поки пам’ять про наших предків не забута, козацтво живе в казках, легендах, книгах та історичному спадку, а нам є чим надихатися!