Крути — символ героїзму українського юнацтва

Максим Рильський колись сказав дуже влучні для нас українців слова: «Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього». Ці слова мають глибокий зміст і важливе значення для кожної людини. І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами.

Крути — це залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої відбувся бій сотні Першої військової школи імені Б. Хмельницького та сотні Помічного Студентського Куреня проти наступаючих на Київ більшовицьких військ під командуванням П.Єгорова.

Повертаючись до тих подій, зазначимо, що у кінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. У січні 1918 року з декількох напрямків до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під загальним командуванням М.Муравйова. Щоб відбити наступ на Київ у район Бахмача виїхав Помічний Студентський курінь на чолі з сотником Омельченком, сформований з студентів-добровольців Українського Народного Університету та Київського університету ім. Св. Володимира, учнів старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії.

29 січня 1918 року бійці Студентського Куреня, учні Військової школи і невеликий відділ Вільного Козацтва (всього бл.300 чол.) зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути. Наранок 30 січня 1918 більшовицькі війська (6 тис. чол.), які складалися з петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ.

На вас, завзяті юнаки,
Що возлюбили Україну,
Кладу я кращії гадки,
Мою сподіванку єдину...

Хто вони, ці юнаки, 300 безвусих студентів Українського Народного Університету? Чому саме вони опинилися там?

1 січня 1918 до Брест-Литовська прибула українська делегація, яку очолював Всеволод Голубович. Перше засідання конференції за участю українських делегатів відбулося 6 січня. Тут українці заявили, що передумовою їхньої участі в переговорах є приєднання до України Холмщини і Підляшшя та проведення плебісциту у Східній Галичині, Буковині й Закарпатті. Проте ця умова не була прийнята.

Питання про визнання України як самостійної держави стало предметом дискусії 10 січня. Троцький, який очолював делегацію петроградського уряду, запевнив конференцію, що «не бачить жодної перешкоди для участі української делегації в мирних переговорах», що вона виступає «як самостійна делегація і такою признає її російська делегація». А у цей час більшовистські війська вже захопили велику частину Лівобережжя і почали оточувати Київ, а в самому місті більшовики готували повстання проти українського уряду. Вибухнуло воно 28 січня. Це повстання мало прокласти шлях російській армії під командуванням Муравйова.

Український уряд, який перед тим не звертав належної уваги на розбудову дисциплінованої військової сили, опинився у скрутній ситуації. Справу дуже погіршувало те, що українізовані полки потрапили під вплив більшовицької агітації і у цей критичний час розкладалися або проголошували нейтралітет.

І ось на допомогу прийшли ці юнаки –добровольці.
І повезли їх у холодних вагонах на станцію Крути.

Хлопці вийшли з вагонів і ще довго йшли пішки лютим морозом. Нарешті зринула команда ставати табором, братися за шанцевий інструмент і якомога надійніше закопуватися в землю.

Ввечері, коли хлопці, обливаючись липким потом, довбали замерзлу землю, кінна розвідка сповістила, що насувається ворожа сила, удесятеро потужніша за нашу. Отже, бій почався вранці. І зелене наше військо, яке цілу ніч мерзло в земляних норах, почало боронити рідну землю. Вітер пробирав до кісток, а голі руки прикипали до металу зброї.

Постріли лунали, від берега до берега лунко репала крига, і вбиті юнаки падали один за одним у білий сніг, який ставав вже не білим, а червоним і танув від гарячої юнацької крові. Так тривало годину, а може, і дві. Потім в атаку пішла муравйовська піхота.

Лунали постріли. Хтось кричав: «Смерть московським катам!» Передні москалі-більшовики падали, хто долілиць, хто на бік, хто навзнак, хто відразу випускав зброю, а хто затискував у руці і падав разом з нею.

Ще мить — і перемога. Та саме цієї миті хтось розпачливо закричав: «Зрада! Хлопці, потяг відходить! Старшина покидає нас!» І хлопці, повершувшись спинами до ворога, щодуху побігли наздоганяти потяг із старшиною.

А червоні козаки перелітали через шанці та наздоганяли чорношинельних юнаків…..

Протягом 5 годин українські підрозділи стримували атаки ворога. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою чисельності, наступаючі зім’яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища та небажаючи здаватись в полон ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів були захоплені в полон. Перед стратою гімназист Пипський почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили всі засуджені на смерть. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька бійців, яким вдалося врятуватись, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ червоної гвардії. Після звільнення території України від більшовиків, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року у Києві відбувся урочистий похорон 28 полеглих у бою під Крутами.

На чолі процесії крокували київські студенти та гімназисти, за ними на дев’яти повозах везли вісімнадцять сіро-блакитних домовин, покритих чорними китайками, а позаду марширували Січові Стрільці.

Цих хлопців уже не було. Вже не було і більше ніколи не буде цих безвусих студентів, які віддали своє життя за незалежну Україну. І ніхто їх не поверне.

Під час служби Божої і на могилі співав студентський хор під керівництвом О.Кошиця. Траурну промову виголосив М.Грушевський. Загиблих було поховано з військовими почестями на Аскольдовій горі у Києві.

29 січня 1992 року. Київ. Аскольдів цвинтар. Перший день офіційної державності національного синьо-жовтого прапора. Похмурий полудень. Тендітне полум’я свічок. Молебень пам’яті полеглих служать священики УАПЦ. Вперше після стількох років!

Упокій, Господи, душі цих палких патріотів, які віддали своє життя за нашу незалежну Україну.

У чому ж полягає трагедія Крут? У 1918 році Україні потрібна була сильна армія. Практика стосунків з більшовиками все більше переконувала, що про рівноправність між Україною та Росією годі й думати. Обставини вимагали проголошення незалежності і створення сильної армії, та УНР чомусь не приділила цьому належної уваги. І за це краща українська молодь мусила розплатитися своєю кров’ю.

Крути — символ боротьби за незалежність України у ХХ і ХХІ століттях. Подвиг крутянців, як і всіх Героїв визвольних змагань, став прикладом для захисників України в сучасній російсько-українській війні. Прикметно, що сміливість і жертовність крутянців порівнюють зі сміливістю та витривалістю оборонців Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут у публіцистиці часто називають «першими кіборгами».

Сьогодні на захист України стали тисячі українців, які ще вчора були мирними людьми: вчителі, студенти, менеджери, бізнесмени, історики, співаки. Щира вдячність усім, хто нині виборює нашу перемогу, право жити у вільній країні на своїй землі. Слава Україні! Героям Слава!

На Аскольдовій могилі
поховали їх
тридцять мужніх українців,
славних, молодих,
На Аскольдовій могилі
український цвіт -
По кривавій дорозі
Нам іти у світ...