Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську катастрофу

Вибухом 4-го реактора Чорнобильської атомної електростанції була спричинена найбільша техногенна катастрофа ХХ століття. До боротьби з наслідками аварії були залучені понад 600 тисяч ліквідаторів, серед них із Харківщини близько 30 тисяч осіб. У ліквідації брали участь пожежні, співробітники правоохоронних органів, військові, медики, працівники громадського харчування, фізики, енергетики, вчені та інші. Першими, упродовж кількох годин небезпеку зустріли та ліквідовували пожежники та персонал ЧАЕС, які локалізували пожежу. З тих, хто знаходився в епіцентрі вибуху, відразу або протягом кількох тижнів у лікарні загинула 31 людина.

У 1990 році 26-е квітня було
проголошено «Днем чорнобильської трагедії».

Генеральна Асамблея ООН 8 грудня 2016 резолюцією A/RES/71/125 проголосила Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську катастрофу днем пам’яті, що відзначається щорічно 26 квітня, починаючи з 2017 року.

Також, в Україні щорічно 14 грудня — День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Це день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. День встановлено в Україні згідно з Указом Президента України «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» від 10 листопада 2006 р. № 945/2006.
Але все почалося значно раніше, з постанови Ради міністрів СРСР № 800-555 «Про план будівництва і введення в дію атомних електростанцій на 1966-1975 рр». 1967 року державна комісія рекомендувала місцевість поблизу села Копачі Чорнобильського району Київської області для розміщення Центральноукраїнської атомної електростанції. 1969 року в цьому населеному пункті була організована Дирекція АЕС. Проммайданчик Чорнобильської АЕС розташовувався в 160 км на північний схід від Києва і в 15 км на північний захід від міста Чорнобиля Київської області. Звісно ж, що всі ці події відбувалися в контексті п’ятирічок, про що свідчить доповідь В. В. Щербицького на зборах активу республіканської партійної організації 1983 року. Станом на 1984 рік усі чотири енергоблоки будуть введені в експлуатацію.

(Не) мирний атом

Аварія на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС сталася 26 квітня 1986 року під час проведення проєктних випробувань однієї із систем безпеки, яка передбачала використання залишкової енергії обертання турбогенераторів, що зупиняються, для вироблення
електроенергії в умовах двох одночасних аварійних ситуацій. О 1 годині 23 хвилини 04 секунди почалися випробування, а вже
о 1 годині 23 хвилини 43 секунди почалося стрімке зростання потужності, після чого пролунали вибухи. Реактор було зруйновано, а з його розвалу в атмосферу потрапила значна кількість радіоактивних речовин. На енергоблоці № 4 почалася пожежа (з матеріалів «Історія ЧАЕС»).

Інформація про трагедію
приховувалась про що свідчить, наприклад, Повідомлення Комітету держбезпеки УРСР у КДБ СРСР про вибух 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС, у якому зазначено, що в цілях недопущення витоку інформації, розповсюдження неправдивих та панічних настроїв організовано контроль вихідної ПК, обмежений вихід абонентів на міжнародні лінії зв’язку. Інформація приховувалась також задля недопущення зриву травневих
святкувань, але 1 травня зафіксовано випадки розповсюдження листівок з інформацією про аварію на ЧАЕС на кількох вулицях Києва.

Анастасія Лузан, [25.04.2025 18:50]
У мене немає дому…

27 квітня було повністю
евакуйоване місто Прип’ять, що розташоване в 3 км від ЧАЕС. 2 травня було ухвалене рішення про евакуацію населення з 30-км зони ЧАЕС та інших населених пунктів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Згодом, до кінця 1986 року, із 188 населених пунктів (включаючи Прип’ять) було відселено близько 116 тисяч осіб. Надалі кількість евакуйованих осіб, а згодом і постраждалих від катастрофи постійно зростала та зросла до 8,5 млн людей.

Багато людей перемістились із небезпечних територій і в Харківську область, зокрема, в селище Вільча, однойменне із селищем Вільча Поліського району Київської області. У газеті «Слобідський край» за 27 квітня 2006 року вміщений репортаж із мешканцями села. Спогади, роздуми кожного сповнені болем за рідною домівкою, особливо від розуміння того, що вже ніколи туди не повернуться. Тільки щорічно на Великодні свята збираються і їздять у Вільчу до рідних на кладовище та щоб зустрітися із земляками.

Чорнобильська трагедія — це не
лише біда України, а й усього світу. І ця проблема стає все актуальнішою з огляду на дії агресора — росії за час повномасштабного вторгнення на територію нашої держави. Пам’ятаємо і докладаємо максимум зусиль для збереження пам’яті, задля неповторення трагедії, задля збереження майбутнього людства.