Міжнародний день пам’яті та вшанування жертв тероризму

Міжнародний день пам’яті та вшанування жертв тероризму, який відзначається 21 серпня, був установлений Генеральною Асамблеєю ООН у 2017 році. Ця дата призначена для вшанування пам’яті всіх тих людей, які стали жертвами терористичних актів по всьому світу. День пам’яті також має на меті виразити підтримку тим, хто втратив своїх близьких та друзів внаслідок терористичних нападів, а також тим, хто живе з травмами — фізичними та психологічними — внаслідок цих страшних подій.

Наразі відсутня єдина міжнародно-правова дефініція тероризму, а також чітка система відповідальності за терористичні акти. Існує більше ніж сто різних визначень тероризму, проте жодна з них не отримала загального визнання. У ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначено, що тероризм — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади, або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей, або погрози злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Термін «тероризм» у сучасному розумінні з’явився у XIX столітті. Вперше його використали французькі якобінці для позначення страху та жаху, які вони використовували для досягнення своїх революційних цілей. Тероризм був практикований у різних історичних періодах та регіонах, включаючи сікаріїв в Палестині, ісмаїлітів в Сирії, рухи анархо-тероризму в Європі та США, фашистські терористичні рухи, а також більш сучасні організації, такі як «Аль-Каїда», «Талібан» і «ІГІЛ».

З розвитком технологій у XX та XXI століттях тероризм також зазнав змін. Велику увагу привернули теракти 11 вересня 2001 року, коли терористи-смертники, пов’язані з «Аль-Каїдою», викрали та впустили у вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку літаки, в результаті чого загинули понад 3000 людей.

Кількість жертв терористичних актів постійно зростає, змінюються методи і виконавці, але головна мета залишається незмінною — створення загрози громадській безпеці, спричинення страху та небезпеки для людей, вплив на державні рішення та громадську думку.

Цей день нагадує нам про важливість збереження життя, викорінення насильства та сприяння миру та взаєморозумінню.

Важливо акцентувати на тому, що боротьба проти окремих терористів та терористичних груп не буде успішною, якщо не буде вирішена основна проблема — державний тероризм. Державний тероризм — це форма насильства, застосованого державою, яке не має підтримки в законодавстві чи судовому рішенні. Ця практика може бути використана державними силовими органами як в межах країни (проти внутрішніх «ворогів» держави), так і за кордонами — включаючи спеціальні операції проти інших країн.

Дії, пов’язані з державним тероризмом, носять найрізноманітніші форми — від навмисних обстрілів цивільних об’єктів до створення гуманітарної катастрофи. Варто зауважити, що війна в Україні має інший характер, ніж більшість воєн, які ми будь-коли бачили, оскільки вона стирає відмінність між поняттями — тероризмом, державним тероризмом, воєнними злочинами. Невибірковий характер бомбардування міст, які знаходяться далеко від лінії фронту та на які немає широкомасштабного наступу, сприймається як один із проявів тероризму. Такі дії, як обстріли цивільного населення і цивільних об’єктів, удари ракетами і дронами по електростанціях та об’єктах водопостачання, мінування полів тощо мають на меті тероризування мирного населення, виклик страху та відчаю та паралізування суспільства. Руйнування як самоціль є порушенням міжнародного гуманітарного права. Повинен бути розумний зв’язок між знищенням майна і подоланням сил противника.

Важливо зазначити, що змішання понять тероризму, державного тероризму та воєнних злочинів можуть призвести до правової невизначеності та ускладнити міжнародні зусилля з притягнення до відповідальності винних. Тому особливо важливо фіксувати дії, які призводять до порушень норм міжнародного гуманітарного права та військових злочинів.

Україна настоює на тому, що порушення міжнародного гуманітарного права та воєнних злочинів мають бути відзначені як терористичні акти, а винні, уключаючи організаторів та спонсорів, мають бути притягнуті до відповідальності за свої дії.