Пам’яті тридцяти

29 січня в Україні віддають шану українським студентам, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році.
Наприкінці грудня 1917-го більшовицька влада Радянської Росії розпочала відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Її дратувало проголошення Україною незалежності, тому Москвою було створено окремий «український червоний уряд», який оголосив війну незалежній частині держави.
Наступ більшовиків військове командування України очікувало з Полтавського напрямку і відправило туди свіжі та найбоєздатніші підрозділи. Однак атака почалася з іншого боку.
У грудні 1917-го станцію Бахмач на Чернігівщині — важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії — охороняв загін Першої української військової школи ім. Б. Хмельницького. На початок 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва — 1-ша сотня Куреня студентів Січових Стрільців. Це були студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Шевченка), гімназисти старших класів. Вони зайняли оборону біля станції Крути. Вона розташована між Ніжином і Бахмачем, за 130 км від Києва.
Уранці 29 січня 1918 року більшовики пішли в наступ. За різними даними їх було від 4 до 6-7 тисяч. З українського боку в бою під Крутами брали участь 300-600 бійців. Бій тривав кілька годин.
Українським військам віддали наказ відійти, щоб уникнути оточення. Однак, відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення — у сутінках вони втратили орієнтир і вийшли на станцію Крути, яку вже контролювали червоноармійці. Близько 30 юнаків узяли в полон, катували та стратили.

Попри значну перевагу противника і здачу станції, бій під Крутами був досить успішною бойовою операцією. Він тривав біля шести годин, і більшовики понесли значно більші втрати, ніж українські сили. Лише під вечір оборонці Крут змушені були організовано відступити, передусім, через те, що у них закінчувалися набої. Втрати пораненими і вбитими, за свідченнями Аверкія Гончаренка — командувача боєм, сотника Армії УНР, складали 10 старшин і близько 250 бійців — переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи. Загиблих, за різними даними, було від 70 до 100 бійців, тоді як втрати більшовиків, за одним із звітів, сягали до 300 осіб убитими.
Відходячи, крутяни розібрали залізничне полотно, що на кілька днів затримало наступ більшовиків на Київ. Ці дні стали вирішальними на переговорах, які тривали в цей час у Бресті, і дали можливість укласти Берестейський мирний договір з країнами Четвертного союзу, одним із головних пунктів якого було міжнародне визнання УНР.
Найтрагічніший епізод бою під Крутами — загибель студентської чоти, яка при відході заблукала і вийшла на станцію, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Розлючені червоноармійці наступного дня розстріляли усіх полонених розривними кулями.
Битва під Крутами — це приклад мужності, який має залишатися в наших серцях. Ці юнаки віддали своє життя за ідею, за мрію про незалежну Україну. Сьогодні ми повинні пам’ятати про них, бо їхній подвиг є частиною нашої ідентичності та історії.
Герої Крут довели, що незалежність України — це цінність, за яку варто боротися. Їхня самопожертва стала символом нескореності українського народу, який завжди прагнув до свободи.
Історія вкотре повторилась, що підтверджує важливість аналізу помилок задля виправлення долі народу. У теперішньому протистоянні російська федерація однаково несе терор, масові вбивства, катування, мародерства та руйнування на українські землі. Тож молодий цвіт української нації змушений самовіддано проливати кров за незалежність нашої держави. Чимало тих, хто сьогодні повинен навчатися, працювати і творити задля майбутнього України, відстоюють її існування як незалежної держави на полі бою.
Пам’ятаймо, що незалежність і свобода не є дарунком, а результатом жертовної боротьби багатьох поколінь.
Пам’ять про Героїв Крут закликає нас цінувати те, що ми маємо, і бути готовими боронити це від ворога. Героям Слава!