Страшна правда голодоморів в Україні

У четверту суботу листопада вся Україна, весь цивілізований Світ з біллю у серці вшановує пам’ять про померлих у страшні роки голодоморів в Україні. Цей пам’ятний день в історичному календарі України вперше був запроваджений згідно з Указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року.

Україною прокотились три хвилі голодоморів, які відбулись в 1921-1923 рр., 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр., вони стали трагічними сторінками національної історії та забрали життя мільйонів людей.

Перша хвиля масового голоду прокотилася Україною в 1921–1923 рр. У попередні роки встановлення радянської влади супроводжувалось «продрозверсткою», тобто по суті узаконеним пограбуванням селян. Забране збіжжя та худоба вивозилась у радянську Росію. На цьому політичному і насильницькому фоні державного терроризму розвинувся голод. Його поширенню сприяли також посуха і неврожай, що 1921 року охопили в Україні її степові райони. Досі історики не можуть порахувати кількість померлих від голоду 1921–1923 рр., здебільшого дослідники називають 500 тис. жертв, але деякі науковці вважають, що тоді в Україні померло від 1 до 3 мільйонів людей.

Перебудова економіки новоствореної радянської держави на комуністичних принципах мала у короткій перспективі продемонструвати світу успішність комуністичного ладу. Однією з складових була індустріалізація. Особливо це стало актуальним з 1928 року, коли був прийнятий перший п’ятирічний план розвитку народного господарства. Значні успіхи промислового будівництва були досягнуті надто дорогою ціною — ціною мільйонів селянських життів у 1932–1933 рр.

Основною причиною голоду 1932–1933 рр. стала розверстка, яку повторно запровадили в січні 1928 року, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. На кожну область формували план і його будь-якою ціною треба було виконати, такою ціною стало життя мільйонів українських селян. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на «чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи соціалістичної індустріалізації.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін, хоча за логікою вони мали бути зменшені. У цей же час багато районів України повідомляли у центр про нереальність виконання плану, але керівництво це не враховувало. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%.

З 1931 року з сіл знову почали примусово вилучати ресурси, це супроводжувалось репресіями. Але були випадки коли селяни чинили супротив людиноненависницькій політиці хлібозаготівель. Таким прикладом є заворушення в Золочівському районі на Харківщині у квітні 1932 року. До двох тисяч повсталих із 13 сіл району у ніч на 15 квітня взяли штурмом залізничні склади, де зберігалось зерно для місцевої винокурні. Селяни, незважаючи на вогонь озброєної охорони, розібрали три вагони із зерном.

В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», в народі її називали «закон про три/п’ять колосків». Згідно цієї постанови за присвоєння навіть жмені зерна з колгоспного поля селян могли заслати в табори, або навіть розстріляти. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

Ключовим кроком на шляху побудови нового радянського світу було проведення масової колективізації. Створення колгоспів у переважній більшості випадків відбувалося шляхом примусового усуспільнення і переходу до державної власності землі, худоби, засобів сільськогосподарського виробництва. Створення колгоспів супроводжувалось політикою розкуркулення, депортації та висилки у далекі райони Радянського Союзу (Сибір, Тайгу). По суті з України виселяли найкращих господарів. Масова колективізація, яка розпочалась на території України восени 1929 р., призвела до жорсткої кризи на селі та стала однією з причин Голодомору 1932–1933 рр. Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві, яку українські селяни не сприйняли, ті що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі.

Оскільки Харків у страшні роки Голодомору 1932–1933 рр. був столицею Радянської України, він фактично став столицею відчаю, столицею Голодомору. Сотні українських селян всіма правдами і неправдами намагались дістатись до столиці України, в надії на те, що вони зможуть тут роздобути продукти харчування для себе і своїх дітей. Але вони їх не могли купити, оскільки у місті була карткова система розподілення продуктів харчування, а карток у селян не було, вони знесиленні падали прямо на вулицях міста і помирали. Вулиці Харкова були усіяні трупами померлих селян.

Люди були доведенні до такого відчаю через голодну смерть, що навіть втрачали розум, людську подобу, займались трупоїдством і людоїдством. У 1932–1933 рр. за канібалізм в Україні було засуджено 2505 особи. До цього їх довела політика радянської влади на селі.

У страшні роки Голодомору приймаються постанови про занесення сіл на «чорні дошки». Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівлях заносились на «чорну дошку». Статут «чорної дошки» означав фактичну блокаду: селяни позбавлялись права на виїзд, якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю.

Історики та демографи досі не можуть точно порахувати кількість людських жертв у роки Голодомору 1932-1933 рр., але рахунок йде на мільйони життів. За постановою суду у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні 1932–1933 рр. наголошується, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар, Хатаєвич організували та вчинили саме геноцид в Україні, створивши життєві умови, розраховані на фізичне знищення частини української національної групи. Рафаель Лемкін — автор концепції геноциду, яка лягла в основу всіх сучасних міжнародних і національних правничих актів, вважав Голодомор геноцидом. В 1953 р. у Нью-Йорку Лемкін виголосив доповідь «Радянський геноцид в Україні».

Під час Другої світової війни сільське господарство України зазнало великих втрат. Селу треба було допомогти у відбудові, але радянська влада знову вводить непосильні хлібозаготівельні плани, це співпало з величезною засухою, на селі знову почався масовий голод, який тривав з 1946 по 1947 рр. Найлютішим голод був узимку та навесні 1947 р. За приблизними підрахунками в Україні загинуло 1-2 млн. від голоду тих років.

Голодомори різних років стали найтрагічнішими сторінками історії українського народу. Колектив Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова закликає всіх людей запалити сьогодні о 16:00 свічу і пом’янути хвилиною мовчання всіх тих, хто помер в страшні роки голодоморів в Україні. Вічна пам’ять невинним жертвам! Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!