Традиції святкування Великодня: як зустрічали свято наші пращури

Великдень — найголовніше християнське свято — завжди припадало на неділю. Вранці всі йшли до церкви на урочисте Богослужіння. Як тільки дзвонили дзвони до заутрені, то з усіх кінців села чи міста народ по-святковому одягнутий, йшов до церкви — хто пішки, хто возом. Дітей теж брали з собою. Проте літні люди, а також ті, кому стан здоров’я не дозволяв піти до церкви, залишалися вдома й не були присутніми на службі у храмі.

Найважливішим обрядом було благословення і освячення їжі. Ставши в коло біля церкви, люди чекали священика, який кропив свяченою водою кошики, наповнені обрядовими стравами та іншими пожитками. По закінченні служби люди христосувалися і поздоровляли одне одного зі святом, обов’язково цілувалися та обмінювалися крашанками або писанками.

Вдома вся родина вмивалася у великій череп’яній мисці з холодною водою, на дно якої клали червоні крашанки. Господиня накривала святковий стіл. Потім усі члени родини, ставши обличчям до святих образів, молилися, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї» та сідали за святковий стіл.

У зв’язку з карантином цього року ми святкуємо Великдень вдома у родинному колі й не рушаємо до церкви. До речі, у давнину, коли заборонялося ходити до церкви на Великоднє Богослужіння, наші предки освячували кошики вдома. Залишали їх на ніч на вулиці і вірили, що коли сонце зійде, то своїми променями і освятить великодні наїдки. Пропонуємо скористатися цією порадою і залишити великодній кошик на ніч просто на столі, підвіконні чи балконі, куди зможе потрапити сонячне проміння.

Нехай світле свято Великодня огорне ваш будинок теплом і ласкою! Бережіть себе та Україну!