Українська партизанська слава

Щорічно 22 вересня, згідно Указу Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020, в Україні відзначається День партизанської слави.

За загальним визнанням, Друга світова війна не дарма називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього факту є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.

Впродовж перших днів війни фашистам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. Водночас, з перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського режиму.

Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав відповідати широкомасштабний партизанський рух.

Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. 18 липня 1941 року прийнято постанову «Про організацію боротьби в тилу германських військ». Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією метою, 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з П. К. Пономаренком.

У липні 1941 р, коли лінія фронту була ще далеко від Харківської області, у Харкові створили спеціальну школу, у якій навчали майбутніх партизан і підпільників, як треба проводити диверсії, підривати міни, як користуватись радіостанціями для зв’язку з координуючими органами та іншим корисним навичкам для боротьби в тилу ворога.

На жаль, територія Харківщини за своїми природними умовами не сприяє веденню партизанської війни, оскільки на території нашої області мало лісів, а для партизанської війни наявність великих лісових масивів — одна з найголовніших умов.

Наприкінці 1941 р. на території Харківської області діяло близько 50 невеликих партизанських загонів, загальною чисельністю в 2315 бійців. Але кількість партизан поступово зменшувалась, і вже в 1943 р. на Харківщині розташовувалось 22 партизанських загони, в яких діяло близько 600 бійців.

Найбільшим партизанським загоном на Харківщині командував М. Воронцов. У цьому загоні діяв один з кращих партизанських мінерів — Герой Радянського Союзу В. Яремчук. Він до німецько-радянської війни був шкільним вчителем, після початку війни пройшов навчання у спеціальній школі з мінно-підривної справи і був направлений в Харківський партизанський загін під командуванням М. Воронцова. Так само як і партизанські загони, підпільну мережу Харкова почали формувати заздалегідь, з вересня 1941 р, зі спеціально навчених людей на випадок захоплення міста ворогом.

Підпільників Харкова під час окупації очолив колишній викладач математики Харківського сільськогосподарського інституту І. Бакулін. Підпільники займалися антинімецькою агітацією, випускали антинімецькі листівки. Крім того, підпільники здійснювали різноманітні диверсійні акти. Проте їх доля була досить складною. До серпня 1942 р. майже всіх підпільників Харкова заарештували німці, а потім стратили. Сам І. Бакулін, керівник харківського підпілля, помер від побоїв у німецькій тюрмі 25 вересня 1942 р. Уже після закінчення війни, у 1965 р, І. Бакуліну посмертно нагородили званням Героя Радянського Союзу.

З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну російська армія зіткнулася не лише з запеклим опором регулярних Збройних сил, але й з масштабним партизанським та підпільним рухом.

Партизани зараз активно протидіють росіянам на всій окупованій території, особливо помітно це на півдні. Серед них є як і професійні військові, так і пересічні мешканці, які допомагають нашій армії інформацією про військові склади і скупчення російських окупантів. Самі ж партизани зосереджені на диверсіях і знищенні колаборантів. Розмах українського підпілля сягнув такого рівня, що росіяни мають серйозні проблеми зі спробами встановити контроль над окупованими територіями.

Підпілля стало важливим елементом національного супротиву. Зі зрозумілих причин, повну інформацію про це ми зможемо отримати лише після остаточної перемоги, проте окремі випадки стають публічними вже сьогодні. Наприклад, відомо, що завдяки обережним вилазкам та розвідці місцевих мешканців, ЗСУ вдавалось завдавати точні удари по місцях скупчення росіян і їхньої техніки на Сумщині і Київщині. Українська розвідка повідомила про партизана з позивним «Вовк» — місцевого мисливця з Київської області, який робив вилазки у ліс і розвідував позиції ворога. Завдяки «Вовку» вдалося знищити 12 росіян з бронетехнікою. А історію 15-річного Андрія Покраси з Київщини, який допоміг зупинити колону російської техніки за допомогою свого дрона, мабуть, знають всі.

Неофіційним центром українського партизанського руху вважається Мелітополь. І наразі партизанський рух там лише зростає попри постійні викрадення цивільних людей та тортури, які влаштовують росіяни. Зараз у Мелітополі та ближніх селах ЗСУ б’ють по військових базах та місцях скупчення росіян, отримуючи точні дані від місцевих.

«Так, ми воюємо із сильним ворогом, він переважає нас кількістю, він може тимчасово захопити те чи інше місто. Але він ніколи не зможе його втримати, бо в кожному будинку на нього будемо чекати ми. І ми звільнимо кожен метр нашої землі, крок за кроком», — переконують учасники руху опору.

Окрім того, не варто забувати і про існування чат-боту «єВорог», де можна повідомити інформацію про місце перебування росіян, їхню техніку тощо. Це допоможе партизанам та бійцям ЗСУ наблизити перемогу. Слава нашим воїнам! Слава партизанам! Героям Слава!