УКРАЇНА: ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

В історії нашого народу є події, які з часом не втрачають своєї актуальності, а навпаки з кожним роком набувають нового важливого змісту. Такою подією є проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України. Державницька традиція живе в українських землях зі скіфських часів і фактично не переривалася до 1991-го року. Головна мрія всіх поколінь українців — незалежна самостійна держава. Тому історія України — це важкий та болісний шлях до незалежності, крок за кроком через страждання та кров ми йдемо до нашої мрії. Історія — це не набір фактів і дат. Це безперервний процес, який не зупиняється ані на мить. Тому проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року стало закономірним результатом всієї попередньої історії українського народу.

Давайте згадаємо деякі визначні події української історії, які фактично стали передумовами проголошення незалежності.

Наприкінці 1980-х рр. у політичному житті України почала зростати роль неформальних, самодіяльних організацій, які склали конкуренцію КПРС. Однією з них став створений у 1988 р. Народний рух України, який підтримав «непорушність СРСР як єдиної держави», хоча і в якості реформованої союзної федерації (В. Яворівський, І. Драч, Д. Павличко). Втім, серед рухівців була радикально налаштована група, що виступала за вихід України зі складу СРСР (В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, С. Хмара).

Погіршення соціально-економічного становища у шахтарських регіонах викликало масовий страйк 15 липня 1989 р. у Макіївці, який підтримали колективи шахт не лише Донбасу, а й Луганщини та Львівсько-Волинського басейну. Страйкарі ліквідовували парткоми, висловлювали недовіру лідерам профспілок тощо.

Події прискорилися у зв’язку з розвалом радянсько-партійної системи управління, зростанням активності молоді.

Напередодні річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР відбулася масова акція за підтримку незалежності України, «Живий ланцюг» «між Львовом та Києвом». Ініціаторами акції в Україні стали члени Народного руху України, зокрема брати Горині. З метою залучення великої кількості людей (від 500 тис. до 3 млн. українців) акцію провели не 22-го, а у неділю 21 січня 1990 р. У Львові дана акція завершилася ще й масовим мітингом, на якому лунали розмови про незалежність України.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР абсолютною більшістю голосів прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У документі вперше проголошувалось право українського народу на самовизначення, верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, самостійність Верховної Ради у вирішенні будь-яких державних питань, право на власні банківську, фінансову, податкову системи, держбюджет та грошову одиницю, право мати власні збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки. В Декларації наголошувалося на нейтральному статусі України, дотриманні трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю на своєї території. Декларація стала основою нового законодавства України, хоча і не набула статусу конституційного акту, буди закладені принципи сучасного українського державотворення.

У жовтні 1990 р., коли з’явилася пропозиція підписання нового союзного договору, українське студентство виступило проти цього. Протести та голодування на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) увійшли в історію як «Революція на граніті». Ця подія стала одним із перших сигналів волевиявлення молоді про бажання жити в незалежній самостійній українській державі.

17 березня 1991 р. на референдумі щодо збереження СРСР 80,2% українських виборців проголосували за те, щоб Україна була частиною СРСР на основі Декларації про державний суверенітет України, тим самим продемонструвавши прагнення створити суверенну Українську державу.

19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники Президента СРСР М. Горбачова оголосили про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС), введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Президент СРСР М. Горбачов був блокований на своїй дачі в Криму. Реакція на дії путчистів у різних республіках, передусім української, була неоднаковою. Українське керівництво (зокрема, Верховна Рада) зайняло вичікувальну позицію. Верхівка КПУ, більшість місцевих органів влади та партійних комітетів підтримали ДКНС. 21 серпня путч зазнав невдачі, що дискредитувало КПРС, а для прихильників незалежності України це був шанс реалізувати свою мету.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР зібралася на позачергову сесію та прийняла Акт проголошення незалежності України. Документ проголошував створення самостійної держави — України, територія України визнавалася неподільною та недоторканою, на території України повинні бути чинними винятково Конституція та закони України.

Для підтвердження Акту Верховна Рада прийняла постанову про проведення всеукраїнського референдуму, який відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі. У голосування взяли участь 31 млн. 891 тис. 742 виборці. На підтримку незалежності висловились 90,32% тих, хто брав участь у голосуванні.

1 грудня 1991 р. відбулися вибори першого Президента України. На цю посаду більшістю голосів (61,59%) було обрано Л. Кравчука.

Тільки після 1 грудня 1991 р. Україну почали визнавати інші країни світу. 2 грудня — Канада і Польща, 3-го — Угорщина, 4-го, коли ЦВК підвела підсумки плебісциту, — Латвія і Литва. 5-го — Росія, Аргентина, Болгарія та інші; загалом, понад 130 країн світу.

Важливою засадою незалежності є Конституція, у якій повинні бути закріплені основи суспільного та державного ладу. У 1995-1996 роках тривав активний конституційний процес, розроблялися та розглядалися положення, робилися численні правки. Із дотриманням усіх формальних процедур, 28 червня 1996 р. на сесії Верховної Ради України була прийнята та введена у дію Конституція (Основний Закон) України. Документ закріпив правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Важливо, що Конституція України стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій Українського народу.

Проголосивши Незалежність 24 серпня 1991 року, Україна дала поштовх іншим колишнім республікам СРСР на вихід із Союзу.

Україна 30 грудня 1922 року підписувала «договір про створення СРСР», і була «одним із наріжних каменів у конструкції Радянського Союзу», і проголошення Незалежності саме Україною «остаточно поставило крапку в спробах зберегти оновлений чи якийсь інший Радянський Союз».

Зі свого боку покійний екс-президент Леонід Кравчук, якого вважають одним із батьків української Незалежності, заявляв, що Україна може сміливо пишатися своєю роллю у розпаді Радянського Союзу, а також відокремленням від росії у багатьох сферах.

На велике щастя у 1991 році Україна здобула незалежність без жодного пострілу, без жодної жертви. Але виявляється, що ні, з імперії просто так не виходять. Наша війна за незалежність — реальна війна з смертями, пострілами, танками, артилерією, літаками та масовими жертвами. На жаль, боротьба за незалежність ще далеко не закінчена. З 2014-го, через 23 роки після проголошення незалежності, українці знову зі зброєю в руках на полі бою захищають власну свободу та територіальну цілісність держави.

Що означає незалежність для кожного з нас? Незалежність — це свобода бути собою, зараз є такі відчуття, що ми маємо свій дім, ми не якісь колонізовані племена, яких скоро не стане, ми — нація, яка має власну мрію та надію. Кожен з нас по-своєму уявляє що таке незалежність, що вона йому дає. Що дає незалежність в матеріальному плані? Нічого! Незалежність потрібна для нашої власної свідомості, для патріотичної ментальності, для відчуття свободи. Що нам вдалося за 31 рік? Ми досягли того, про що мріяли та хотіли багато поколінь наших предків? Нам вдалося все! Нам вдалося головне. Ми доказали, що ми впливаємо на долю нашої країни, ми самі творимо свою історію та відповідаємо за долю майбутніх поколінь українців.

Багатовіковий духовний геноцид, голодомори та репресії не знищили в українського народу прагнення до незалежності. Борці за незалежність України відстоювали ідею державності у різні історичні епохи. На полях боїв, у турецькій та польській неволі, в російських та гітлерівських таборах, у сьогоднішній жорстокій війні з рашистами гартувалася воля та міць українського народу. У цій боротьбі народилася єдина нація.

Націю яка під кулями сміється, жартує, народжує дітей, рятує Європу та світ від ядерної загрози та нового різновиду фашизму ніколи не завоювати!

31 рік незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, яка здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу та гідність, захищати свій суверенітет і територіальну цілісність, бути повноправним членом ЄС.

Слава Україні! Слава українській нації! Героям Слава!

А дізнатися більше та перевірити, наскільки добре ти знаєш історію незалежної України, можна взявши участь у вікторині (http://t.me/QuizBot?start=PDteFUFL).