Вони присягнули на вірність Україні. До Міжнародного Дня руху Опору проти нацизму у Другій світовій війні

10 квітня відзначається міжнародний День руху Опору проти нацизму в Другій світовій війні. Українці воювали на всіх фронтах і в різних арміях світу. Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського руху опору проти окупантів. Метою цього руху було створення на етнічних землях суверенної Української Держави.

Рух Опору утворився ще в 1929 р. як наслідок втрати української державності у 1921 році. Очолила ж цей рух Організація українських націоналістів. Так, 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави та сформовано Уряд на чолі з найближчим соратником Степана Бандери — Ярославом Стецьком. На цей Акт Незалежності нацистський окупаційний режим відповів терором і репресіями — Степана Бандеру ув’язнили в концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до кінця війни.

У 1944 році була створена Українська Головна Визвольна Рада. Президентом обрали, полтавчанина Кирила Осьмака, віце-спікерами — українського політика, віцемаршала Сейму Польщі Василя Мудрого та українського богослова, капелана Івана Гриньоха. А головою Секретаріату призначили головного командира УПА — Романа Шухевича.

УПА вела відкриті бої з гарнізонами внутрішніх військ НКВД СРСР, тиловими службами, здійснювала диверсії на залізницях і шосейних дорогах. Проте у січні-квітні 1946 року радянське командування здійснило широкомасштабну операцію під назвою «Велика блокада».

Масові репресії радянської влади, депортації «антисовєтських елементів», насильницька колективізація західноукраїнських сіл поступово звужували соціальну базу для українського визвольного руху, унеможливлювали його матеріальну підтримку. Загибель головнокомандувача УПА Романа Шухевича в березні 1950 року призвела до згасання спротиву та фізичного винищення членів ОУН та УПА в Україні.

Малодослідженим і майже невідомим залишається питання діяльності ОУН на Харківщині та в самому Харкові в період німецької окупації. Починаючи з вересня 1939 р., коли до УРСР були приєднані землі Західної України, на Харківщині та в самому Харкові починають з’являтися представники ОУН тому, що з Західних областей на Харківщину прибували робітники для промисловості та студенти, деякі з них буди членами ОУН. Крім того провід ОУН за спеціальним завданням направляв на Харківщину своїх емісарів для організаційної розбудови. Уже влітку 1941 р. крайовий провідник ОУН Іван Климів у своєму звіті повідомляв Степана Бандеру про те, що у Харкові нараховується близько 200 членів ОУН. Підпільники ОУН, в основному, займалися антинімецькою та антирадянською агітацією, випускали листівки антирадянського й антинімецького спрямування, а також розповсюджували націоналістичну літературу. Так само як і радянських підпільників, активістів підпільної організації ОУН в серпні 1942 р. заарештували німці, в т. ч. й Михайла, колишнього начальника особистої охорони Бандери. Є дві версії, які пояснюють причини провалу підпільників ОУН. За однією з них оунівців зрадив священик Олександр Кривомаз — секретний співробітник гестапо, за іншою їх видала дружина одного з підпільників ОУН Романа Процинського. Більшість арештованих бандерівців Харкова були розстріляні…..

Дата 24 лютого 2022 року змінила долі багатьох українців.

З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну російська армія зіткнулася не лише з запеклим опором регулярних Збройних сил, але й з масштабним партизанським та підпільним рухом. Тому що українці з давніх давен відрізняються своєю непокірністю. На окупованих територіях Запоріжжя, Херсону, Мелітополя, Бердянська люди влаштовували масові протести, збирали дані про російських військових, нищили інфраструктуру окупантів.

Партизани діяли ще і в Харківській, і Сумській області від самих перших днів початку війни.

Сумщина — яскравий тому приклад, коли майже не було регулярних частин Збройних сил України, а натомість фактично партизанськими загонами місцеві мешканці зупиняли цілі колони російської бронетехніки, знищували танки у співпраці з Силами спеціальних операцій (ССО), військової розвідки.

Такі протести дуже підривали бойовий дух ворога. Будь-яка інформаційна кампанія, будь-яка розклеєна листівка демонструвала фізичну присутність бійців руху опору, присутність національного спротиву на окупованих землях.

І звичайно, що будь-яка знищена техніка, інфраструктурні об’єкти, залізнична колія, вантажівка з паливом, будь-який знищений патруль — це те, що сковує дії окупанта, не дає проводити свої повномасштабні репресії.

Дуже багато людей просто не приймають окупаційний режим. Стоять на своїй позиції: зберігають українські паспорти, не користуються російськими грошима, не визнають російську владу. Тобто це ті люди, які мають дуже чітку громадянську позицію.

Ми б’ємося за свою землю, ми визволяємо її від окупанта.. Україна була між двох вогнів: ми побули в нацистській окупації, ми побули в радянській окупації. У нас є традиції Руху Опору і проти одних, і проти інших. Але найголовніше, що ми маємо власну Українську Державу.

Держава підтримує і координує Рух Опору, а отже ми стаємо значно сильнішими і нам є за що боротися на самому найвищому рівні. А це значить, що росія не має шансів побороти нас.

Слава Україні! Героям Слава!