«Єдина країна, єдиний народ» (22 січня — День Соборності України)

Двадцяте століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які із року в рік не втрачають своєї важливості та актуальності.. До таких подій належить 22 січня 1919 року — день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.

Саме того зимового дня у Києві під дзвони Святої Софії було ухвалено рішення про об’єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин українства, враховуючи об’єктивні історичні, політичні, духовні, правові аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна Українська держава.

Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам’ять вибухнула енергією інтелігенції і постала живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

Якщо події кінця Першої світової війни спричинили крах об’єднавчих зусиль українського народу, то Друга світова війна стала каталізатором збирання роз’єднаних частин України. Вони потрапили в орбіту геополітичних інтересів двох антагоністичних тоталітарних режимів — радянського і фашистського.

У результаті нового перерозподілу Європи у 1939 році західноукраїнські землі увійшли до складу СРСР. Безперечно, тодішнє радянське керівництво вирішувало свої стратегічні завдання, нарощуючи територіальний тулуб держави, найменше турбувалося про соборність України та етнічну консолідацію українців. Якраз навпаки, воно розуміло, що західноукраїнське населення, особливо галичани, несуть на східні терени республіки небезпеку поширення «українського буржуазного націоналізму». Звідси й такі жорстокі методи «комунізації», масові репресії, численні депортації населення, братовбивче повоєнне упокорення Західної України.

При всій неоднозначності сталінського «внеску» в об’єднання українських земель, не можна заперечити, що прирадянське співжиття українців в одній республіці створило певні передумови для територіальної інтеграції та національного самоусвідомлення.

Вони й стали базовими для динамічного процесу оформлення незалежності України як суверенної, соборної держави. Завдяки тому вона має повнокровну територію, усталені кордони і мирне життя громадян.

Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету.

Консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття титульної нації та корінних народів, національних меншин. Тому гармонізація міжнаціональних відносин може бути досягнута всебічним розвитком усіх етносів, їх подальшою інтеграцією і формуванням поліетнічної політичної нації. Зберегти одне з найсутніших надбань новітньої суверенної України — міжнаціональну злагоду — є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.

Незалежна Україна наприкінці ХХ століття стрімко увійшла у світове співтовариство, отримала широке міжнародне визнання, створила дипломатичну службу. Подальша її інтеграція, насамперед до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України.

Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський говорив про день 22 січня: «Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва під Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Його слова справді стали пророчими…..

Сучасні події нинішньої російської агресії лише підсилюють значущість того Акта злуки УНР і ЗУНР, який відбувся … на площі біля стародавньої Софії Київської. Бо знову Україну хочуть «пошматувати» та розділити, силою забравши її землі, встановивши штучні кордони й сірі зони, посваривши наш народ, пропагандою ввівши в оману. Тому для нас свято Соборності є дуже важливим, бо воно нагадує про найголовніший урок нашої спільної історії: в єдності — сила, в розділенні — поразка.

Зараз ідея соборності є чимось життєво необхідним для українського народу, оскільки соборність — це означає дбати про те, що об’єднує. Навіть більше, це означає ставити за найвищу цінність усе те, що може нас об’єднувати, надихати й робити сильнішими, бо разом нас не подолати!

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки це не тільки зовнішня суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежності, соборності та державності. Слава Україні! Героям Слава!