ЗАРАДИ ПРАВДИ, ПАМ’ЯТІ ТА МАЙБУТНЬОГО

Щорічно в Україні третя неділя травня — це день скорботи та пам’яті за жертвами політичних репресій.

У ХХ ст. територією України репресії пройшли кількома хвилями й були спрямовані на обмеження прав та свобод, позбавлення волі та життя, знищення людської гідності за класовими, національними, політичними, релігійними, соціальними мотивами.

1918–1921 рр. позначені червоним терором, який був узаконений декретом «Про червоний терор» — злочини більшовиків задля закріплення влади. Червоний терор супроводжувався позбавленням життя людей, грабунками та створенням концентраційних таборів. Але репресії не зупинялися, а змінювали форми, постійно жевріли підтримуючи покору в суспільстві.

Надалі, після деякого послаблення, з кінця 1920-х. рр. та у 1930-х рр. відбувається утвердження тоталітарного режиму за допомогою політично вмотивованих процесів, кримінальних справ над українською інтелігенцією, діячами культури, науки, освіти, політики, розкуркуленням та колективізацією селян, депортаціями, голодом та голодомором. Проводяться масові «чистки» партії та лав органів безпеки, які нещодавно виконували завдання влади. Великий терор досягає піку в 1936–1938 рр. і офіційно затверджений оперативним наказом НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р. Символами масових репресій стали Биківнянський ліс під Києвом, Рутченкове поле в Донецьку, район Парку культури та відпочинку у Вінниці, П’ятихатки в Харкові, Католицьке кладовище в Умані, Єврейський цвинтар у Черкасах, село Халявин на Чернігівщині, Другий християнський цвинтар в Одесі, 9-й км Запорізького шосе в Дніпрі, урочище Дем’янів лаз у Івано-Франківську, урочище Саліна у Львівській області, Тюрма на Лонцького у Львові.

Після окупації західноукраїнських земель радянською владою з 1939 по 1941 рр. розгортається карально-репресивний апарат, здійснюються репресії і проводиться депортація, зокрема поляків. Повоєнні репресії також характеризувались масовим виселенням 1944–1953 рр., антисемітською політикою і репресіями проти національно-визвольного руху, військовослужбовців, селян, ідеологічними «чистками» та інше. У пам’яті назавжди закарбоване горе кримськотатарського народу у якого було відібрано рідну землю. Після смерті Сталіна та засудження культу його особи під час «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих.

1960–1980 рр. охарактеризовані рухами дисидентів та шістдесятників, підняттям питань прав людини, відродження національно-визвольного руху, української культури, засад демократії, озвучували питання релігійні, соціально-економічні, повернення додому депортованих, боротьба за право на еміграцію тощо. Радянська влада не послаблювала контроль, тому відбувалися обшуки, затримання та арешти. Участь у суспільних акціях проти неправомірних дій влади спричиняла наслідки для учасників. У 1978 — 1980 р. були репресовані майже всі члени-засновники Української Гельсінкської Групи.

Варто зазначити, що окреслені віхи містили набагато більше карально-репресивних заходів, сфабрикованих справ та знищених життів. І до сьогодні неможливо осягнути наслідки репресій та остаточно встановити кількість жертв, скільки життів українців були понівечені тоталітарним режимом за радянської доби.

У 1991 р., в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Указом Президента України № 1310/98 в 1998 р. був встановлений День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який відзначали щороку в четверту суботу листопада. У резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1481 (2006) від 26 січня 2006 р. говориться про міжнародне засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, адже усвідомлення історії є однією з передумов для запобігання подібним злочинам у майбутньому. День пам’яті жертв політичних репресій в третю неділю травня встановлений Указом Президента від 21 травня 2007 р. з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
[16.05.2026 20:04] Анастасія Лузан: З 2014 р. триває російсько-українська війна. росія продовжує репресії проти українського народу. Додалися нові інструменти, змінилися обличчя, але не змінилася суть злочинця. Правозахисним групам складно встановити точну кількість ув’язнених кремлем за політичними мотивами. Окупанти здійснюють терор та руйнують життя українців. За час панування радянського режиму в ХХ ст. не було жодного регіону України, де б не застосували репресії. Вони знищили долі представників різних національностей. І сьогодні вся Україна знову відчуває біль і зло, яке несе культ особи та втрата критичного мислення, людяності населенням країни-агресора.

Варто зберігати пам’ять про трагічні події в історії українського народу, про мільйони життів, які були забрані радянською владою. Маємо оберігати пам’ять, яку країна-окупант — росія, намагається нівелювати та знищити. Необхідно не забути, щоб запобігти повторенню трагедії. Важливо пам’ятати заради майбутнього.

Пам’ятаємо.