Історії
Звідки взявся Новий рік? Історія святкування Нового року в Україні.
Історія святкування Нового року сягає далекого минулого. Наші пращури пов’язували початок року з важливими для них подіями. Дата часто змінювалася, деякі обряди також, але суть свята залишилася незмінною донині.
Спочатку наші предки відзначали новий рік у той час, коли все навколо оживало — навесні. Враховуючи нерозривний зв’язок українців із природою, з роботою на землі, то і початок року раніше пов’язували з початком нового сезону сільськогосподарських робіт. Трохи пізніше наслідували церковний звичай і почали відзначати новий рік у вересні. А ось свято 1 січня прийшло до нас лише 1700 року.
Весна знаменувала початок нового життя. Новий рік першого березня став вважатися офіційним святом із приходом християнства на територію Київської Русі. За церковними приданням саме ця дата відповідає даті створення світу. Цей день у народі відомий як день преподобної мучениці Євдокії (Явдохи), у наш час відзначають його 14 березня. Згідно з народною традицією, це перший день весни, перший день нового року. Цього дня бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свистить тричі. Свиснувши, він знову ховається у свою нірку, лягає на другий бік і спить до Благовіщення. У цей день повертаються з теплих країв ластівки. Особливих урочистостей цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликом достатку на рік.
Навесні Новий рік в Україні був до 15 століття, поки церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд. А згідно з рішенням Нікейських зборів, церковний новий рік відзначали 1 вересня. Ось і наші землі перейняли цю традицію. З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Насіння», який символізував прихід нового року. Ще цього дня у козацькій Україні робили пострижини молодих хлопців та вперше садили їх на коня. З цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими, бралися за роботу та й інші сільські майстри: столяри, стельмахи, ковалі. Також раніше з цього дня починали копати картоплю.
А ось українські землі, які входили до Великого князівства Литовського, а згодом — Речі Посполитої, початок нового року святкували 1 січня, і літочислення велося «від Різдва Христового».
Нині Новий рік в Україні зустрічають у ніч із 31 грудня на 1 січня. Традиційно накривають святковий стіл, з безліччю страв. Дорослі та діти підбирають святкове вбрання — всі намагаються бути красивими. У нас вважається, що «як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш», тому багато хто намагається, щоб усе пройшло якнайкраще.
Третій рік українці будуть зустрічати новий рік в умовах повномасштабного вторгнення. Багато людей задаються питанням чи доречно святкувати Новий рік та різдвяні свята під час війни?
Більшість психологів радять наступне — святкувати потрібно, це моменти радості, які дають людині стимул боротися надалі. Так уже запрограмований наш мозок. Він постійно потребує і шукає стимулів, і саме радість є найприємнішою й найбажанішою в отриманні емоцією.
Святкування Нового року дуже важливо для дітей. Ритуал підготовки свята є приємними опорними схемами, що дають можливість адаптуватися до того мінливого, непередбачуваного, але реального майбутнього в нашій країні.
Ясна річ, тут не йдеться про якісь обов’язкові елементи святкування чи навпаки — елементи, яких треба позбутися, щоб усе було правильно. Те свято, про яке ми тут говоримо, йде зсередини людської спільноти. Окрім будь-якої персональної цінності — релігійної, культурної чи соціальної — свято нині варто розглядати як спосіб зміцнити свою спільноту».
Там, де є люди, є місце всьому людському. Щоправда, в окопах доступний спектр атрибутів для свята суттєво вужчий, ніж у цивільному житті. Але ми з вами бачимо регулярні приклади того, що наші військові самотужки або з допомогою волонтерів і близьких знаходять сили та створюють можливості для того, аби жартувати, співати, танцювати, майструвати щось, готувати смаколики, доглядати за улюбленцями, писати вірші, вести щоденники, робити сюрпризи та подарунки близьким, що ведуть боротьбу на своїх цивільних фронтах. Власне, часто саме військові нагадують цивільним, що вони воюють і задля того, аби в тилу їхні земляки могли мати гідне життя, сповнене потрібного, цінного, а також радісного.
Попри важкі реалії війни, українці демонструють незламність і здатність шукати світло навіть у найтемніші часи. Свята, хоч і з відчутною гіркотою розлуки, залишаються важливим символом єдності та віри в перемогу.
Традиції змінюються, але рецепт ідеального свята у кожного свій. Головне, зустріти його в хорошій компанії та з гарним настроєм.
