Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Однією з трагічних сторінок Великої Вітчизняної війни була доля так званих примусових робітників, переважно насильно депортованих з Харківщини до Німеччини. Поряд з тяжкою, виснажливою працею, напівголодним існуванням, відвертою наругою над людською гідністю вони зазнавали постійної загрози своєму життю.
Компанія з вербування робочої сили займала одне з головних місць в агітаційно-пропагандистській роботі нацистів, яка проводилася силами органів місцевого управління.
Вербування робітників пройшло два етапи. На першому (весна - літо 1942 р.) – пропаганда була ефективною, оскільки населення ще не володіло достовірною інформацією про умови життя і роботи в Німеччині, тому в більшості випадків воно проходило добровільно. На другому етапі (з осені 1942 р. до кінця окупаційного режиму) вербування стало примусовим, оскільки ускладнювалося посиленою контрпропагандою партизан, розповідями остарбайтерів, які повернулися додому хворими, і листами тих, хто перебував у рейху .
У Харкові, зважаючи на масове безробіття серед місцевих мешканців, небувалий в історії голод у місті, жахливі умови існування, вербувальні комісії розгорнули активну пропаганду. Комісії по вербуванню розміщалися на Біржах Праці в Госпітальному провулку № 3 (колишній Текстильний інститут) та Чорноглазівській № 5/7 ; на Сумській вулиці № 94 та в приміщеннях районних управ [ДАХО. – Ф.Р. – 3077. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.170]. Шляхом розклеювання тисяч плакатів на стінах будинків та парканах, виготовлення листівок, закликів до вербування по радіо, через гучномовці, місцеву газету “Нова Україна ”, навіть через проповіді деяких священиків УАПЦ нова влада переконувала місцеве населення у перевагах роботи в Німеччині та закликала зголошуватися на добровільний від’їзд до рейху.
Обербургоміст м. Харкова О.П.Симоненко у своїй відозві до українських дівчат писав: « Знову наближається сувора зима! Не кожна українська родина має змогу прожити цю зиму без важких турбот. Але допомога є! Багато з вас можуть допомогти собі та своїм родинам. Вас закликають їхати на працю до Німеччини!». Йшлось про те, що в Німеччині вони будуть мати забезпечений рівень життя та кваліфіковану роботу, не кажучи вже проте, що працюватимуть в інтересах вільної Європи. « Багато німецьких жінок та матерів, що працюють на підприємствах потребують допомоги домашньому господарстві. Тому це буде для українських дівчат доброю нагодою познайомиться з життям Німеччини… Своєю працею в Німеччині українська дівчина покаже, що і вона вкладає свою частку в справу знищення большевизму та будування нового, щасливого життя і Европі ! [ДАХО. – Ф.Р – 3077. – Оп.1. – Спр.9. – Арк. 92].
Агітаційні листівки вербувальних комісій наголошували на тому, що “ в Німеччині працівники з сходу забезпечуються такими ж побутовими умовами і продовольством, як німецькі та інші іноземні робітники. Всі працюючі у Німеччині одержують твердо встановлену заробітну плату, яка є настільки високою, що дає можливість робити ощадження...У позаробочий час робітнику надається повне право розпоряджатися своїм вільним часом. Він може сходити у місто, відвідувати кіно, театр, танцювати, співати, грати, читати газети рідною мовою...»[ДАХО. – Ф.Р. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.149].
В листівці «До громадян Харкова !» місцева влада писала про перемогу Німецьких Збройних Сил, що є в інтересах українців не менше ніж в інтересах Німеччини, «але німецьке господарство, і особливо сільське господарство, потребує ще багатьох сотень тисяч робочих рук. І ви, громадяни Харкова, за прикладом десятків тисяч ваших земляків, можете зробити свій внесок у справу близького миру. Їдьте на роботу до Німеччини! Ваша робота в Німеччині прискорити мир! Вона звільнить вас від щоденної турботи про хліб насущний! Вона дасть вам безпеку, одяг та харчування і гарантуватиме вам у Німеччині, а після перемоги на вашій батьківщині, нарешті, гідне людини життя! Місяць – у – місяць в Німеччині поліпшуються умови праці. Саме за останні місяці запроваджено багато полегшень. Намічаються нові заходи. Будуть значно поліпшені квартири, збільшені пайки, так само по змозі потурбуються й про одяг»[ДАХО. – Ф.Р. – 3077. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.173].
Агітаційна пропаганда вербувальних комісій була звернута не тільки до тих, хто їхав до Німеччини, але й до їх батьків: «ви любити своїх синів та дочок, Ви бажаєте здоров’я та щастя…Хай Ваші діти побачать світу, хай вони побувають у Берліні – центрі європейської культури. Хай попрацюють Ваші діти там, де вони побачать дійсну культуру, і тоді Ви знову зустрінете їх у себе, але вже побачити озброєними всім тим, що дасть Вашим дітям можливість бути сильним та щасливим… Отже, це Ваші діти і привезуть Вам з Німеччини. З радістю, з упертою вірою у щасливе майбутнє відряджайте своїх дітей до Німеччини»[ДАХО. – Ф.Р. – 3077. – Оп.1 – Спр.9. – Арк.137].
Кольорові плакати з закликом їхати на працю в Німеччину були розклеєні на мурах міста. Одні пропагандували життя в німецькому селі: на плакаті кілька кольорових фотографій, які відображують буденне життя селян, свято закінчення збору врожаю, дітей в сільському дитячому садку – тобто показували щасливе життя простих селян. Інші – розповідали про радісне життя німецьких дітей та молоді [ДАХО. – Ф.Р. – 3077. – Оп.1. – Спр.9. – Арк. 142, 144]. До кольорових плакатів додавалися листівки з таким змістом « Німеччина може та хоче Вам допомогти. У Німеччині одержите Ви працю і хліб. Німці забезпечать Вам людяне відношення та добре існування. Ви дістанете від німців достатнє харчування». І закінчувалася листівка такими словами « Записуйтесь у бюрах вербування для виїзду на працю до Німеччини!»[ДАХО. - Ф.Р. – 3077. – Оп.1. – Спр.9. – Арк. 83].
Нацистська пропаганда вербувальних комісій поєднувалась з роботою міської радіомережі. Відновлення роботи радіовузла було пов’язано з тим, що більшість населення не мали радіоприймачів, адже дозвіл на прослуховування радіопередач отримували лише політично надійні особи.
Вкрай важкі умови життя та соціальна демагогія нової влади спричинила до того , що в кінці 1941 – на початку 1942 р. невелика частина харків’ян зголосилась а виїзд до Німеччини, і був сформований перший потяг «остарбайтерів». Дуже швидко ті, хто поїхав, зіткнулися із суровою реальністю. Нелюдське транспортування, пересильні табори, табірний побут за колючим дротом у бараках, виснажлива праця на важких роботах, хронічне недоїдання, смерть товаришів, та клеймо «Ост» викликало повне розчарування у людей.
Перші повідомлення з промислових підприємств про становище «остарбайтерів» вже через кілька тижнів перебування в Німеччині, листи східних робітників до рідних були руйнівними для вербувальної компанії фашистів. Кількість добровольців швидко впала до нульової позначки.
І у Харкові з провалом добровільної вербувальної компанії нова влада вдалася до відверто примусових заходів. Останні були різними з формою: від реєстрації місцевого населення на біржі праці, встановлення місцевим вербувальним органам рознарядки на вивезення робочої сили і до відвертого брутального полювання на людей. Таке полювання на людей тривало до кінця німецької окупації Харкова та області.