Харків’яни на чолі медичної служби фронтів у роки Великої Вітчизняної війни

Надання своєчасної допомоги пораненим і хворим, повернення більшої частини їх до лав діючої армії за часів Великої Вітчизняної війни – це результат самовідданої праці медиків всіх рівнів та напрямків медичної науки. Безумовно, високі результати були досягнуті в тому числі і завдяки вмілій організації медичного забезпечення радянської армії.

Серед керівників медико-санітарної служби і головних спеціалістів фронтів було чимало значних українських вчених, у тому числі і харків’ян. Так, заступником головного хірурга Радянської Армії був Володимир Семенович Левіт, який ще у 1906 р. закінчив медичний факультет Харківського університету. Коли почалася війна, він був уже відомий вчений-хірург, заслужений діяч науки, генерал-майор медичної служби. З початку бойових дій він організував і налаштував поетапне лікування поранених у медсанбатах, армійських і фронтових шпиталях. Ним вперше запропонований метод активної обробки саме кістки при її вогнепальному пошкодженні.

Другим заступником головного хірурга Радянської Армії був заслужений діяч науки, професор, генерал-лейтенант медичної служби Шамов Володимир Миколайович, який в 1923 – 1939 роках був завідувачем кафедри факультетської хірургії 1-го ХМІ, директором створеного їм інституту переливання крові та невідкладної хірургії. У діючій армії він очолив роботу з організації нейрохірургічної допомоги і служби переливання крові. Велику увагу приділяв В.М.Шамов удосконаленню спеціалізованої медичної допомоги, використовуванню крові у воєнно-польових умовах. Багато нового вніс В.М.Шамов у лікування вогнепальних поранень черепу та периферійних нервів.

Перша пересувна станція заготівлі крові була організована в армії Другого Прибалтійського фронту, де головним хірургом служив полковник медичної служби, професор М. М Мілостанов, теж випускник і викладач Харківського медичного інституту.

У 1940 – 1941 рр. кафедрою воєнно-польової хірургії воєнфаку 1-го Харківського медичного інституту керував Станіслав Йосипович Банайтіс. З перших днів війни він став на чолі хірургічної служби найбільш небезпечного Західного фронту. Станіслав Йосипович показав себе видатним організатором хірургічної допомоги пораненим. У 1942 році вийшла його праця «Короткий курс воєнно-польової хірургії» у співавторстві з П. О. Купріяновим. З цього питання були видані ще 4 посібники для фронтових лікарів-хірургів.

Головним хірургом Військово-морського флоту став Юстин Юліанович Джанелідзе, видатний вчений, дійсний член Академії медичних наук СРСР. Він ще на початку XX століття набував медичну освіту в Харківському університеті, але не закінчив його, бо у 1905 р. був виключений за участь в революційних студентських виступах. Ю.Ю. Джанелідзе - автор багатьох робіт з найважливіших проблем воєнної та невідкладної хірургії. Зокрема, він запропонував засіб лікування аневризм крупних судин.

Головним епідеміологом Військово-морського флоту було призначено випускника ХДМУ 1922 р. Алімова Андрія Яковича, визначного радянського епідеміолога, мікробіолога та імунолога.

Терапевтичною службою 28 армії Сталінградського, а згодом 2-го Українського фронтів керував Шарлай Роман Іванович, вихованець і майбутній директор Харківського медичного інституту.

Неможливо переоцінити вклад військових медиків у Перемогу, адже їх бій був не тільки з ворогом, їх бій був за життя у прямому сенсі цього слова. Недарма у роки війни спасіння поранених дорівнювалося подвигу.

За роки Великої Вітчизняної війни більш ніж 116 тис. військових медиків були нагороджені орденами та медалями, 18 медиків стали повними кавалерами орденів Слави, 44 були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

На жаль, навряд чи можливо порахувати, скільки було серед нагороджених медиків харків’ян, але відомо, що четверо з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.