Родина Желтових – хранителі пам’яті народної

Минуло понад шістдесят років, як відгриміли грози і згасли заграви над Вітчизною. І чим більше спливає часу, чим далі у глиб історії відходять грізні роки найкривавішої війни, тим значимішим і яскравішим постає героїзм солдата, його слава і подвиг у боях за рідну землю. Ще досі у воронках і, наспіх виритих  у роки війни, ямах пошуковці знаходять  каски, казанки, планшети, стріляні обойми... Ще досі вони повертають з небуття імена тих, хто не дожив до світлого Дня Перемоги.

На Харківщині є багато місць, через які пройшла Велика Вітчизняна війна, залишивши свій незгладимий слід. Одним із таких місць є селище Пересічне Дергачівського району, де проживала сім’я Желтових – вчителів, громадських діячів, краєзнавців. Основою їхнього життя було увічнення  пам’яті про тих, хто завоював нам мирне небо над головою.

Тетяна Костянтинівна Желтова народилася в 1925 році, виросла і все своє нелегке життя прожила в Пересічному. Під час війни працювала  у Харкові на залізниці. В період фашистської окупації знаходилась в рідному селі і разом зі своїми земляками бачила всі звірства, які коїли фашисти. Вона назавжди залишилась вдячною тим, хто звільнив її рідну землю і хто залишився в ній навічно. Закінчивши педагогічний інститут в 1948 році, почала працювати вчителем математики в Пересічанській середній школі. Та все життя не давала їй спокою думка про те, як знайти тих бійців Радянської Армії, які звільняли Пересічне, як донести до нащадків пам’ять про пережиту війну, яка стала страхіттям двадцятого століття. Розпочала з архівів, з яких з’ясувала, що в боях за звільнення Пересічного брали участь  бійці Степового фронту, яким командував І. С. Конєв, а саме: 252 і 299 стрілецькі дивізії, 1-й механізований корпус.

Перший загін червоних слідопитів Пересічанської середньої школи розпочав свою роботу в 1965 році. За роки пошукової роботи Т.К.Желтова стала майже істориком. Всі загони діяли під девізом: «Шляхи батьків – дороги синів. Нехай ніщо не буде забуте!» Працювали з метою  встановити імена воїнів, які звільняли селище від німецько-фашистських загарбників, усіх односельчан, які воювали і загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. І наслідком цієї роботи стало створення в 1973 році в Пересічному музею бойової слави, надалі краєзнавчого, експозиція якого охоплює життя селища з моменту його утворення і до теперішніх днів. Але основним був пошук ветеранів війни, які звільняли селище. Протягом 25 років клопіткої і плідної праці були віднайдені прізвища воїнів 299 Харківської стрілецької дивізії  (654 чол.), 252 Харківської стрілецької дивізії (364 чол.), 214 Кременчуцької дивізії (120 чол.), 461 Яського полку  (80 чол.), 1000 полку (100 чол.). Велося листування більше ніж з 2 тисячами ветеранів та родинами загиблих  з різних куточків колишнього Радянського Союзу. Про роботу пересічанських слідопитів згадував у своїй книзі «В битві за Харків» колишній командуючий 53 армією І.М.Манагаров, який 9. 05.1974 року брав участь у святкуванні Дня Перемоги у Пересічному, йому було присвоєно звання «Почесний громадянин селища Пересічне».

Встановлені, із занесенням на меморіальні плити пам’ятника, імена 50 воїнів, які загинули в Пересічному. Після відвідування селища в 1968 році І.С.Конєвим розпочався етап зустрічей з ветеранами війни. У подальшому загін продовжував переписку з родиною І.С. Конєва, яка передала до музею особисті речі, документи, фото, книги маршала.

У пошуковій роботі та  у створенні музею Т.К.Желтовій завжди допомагала вся родина - родина однодумців: чоловік – Валентин Петрович Желтов – учитель української мови та літератури, доньки – Ольга та Людмила. В.П. Желтов, сам колишній фронтовик, завжди активно підтримував дружину, керуючись єдиною метою – зберегти пам’ять для нащадків. Була у сім’ї Желтових ще одна заповітна мрія – створення меморіалу у селищі. І завдяки наполегливості родини Желтових  у 1988 році в Пересічному був відкритий меморіал, на плити якого були занесені імена односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Рідні та близькі загиблих отримали можливість покласти квіти і запалити свічку біля імені близької людини.     

За свою вчительську і громадську діяльність Желтови, яких вже на жаль немає з нами, неодноразово були нагороджені почесними нагородами і грамотами. Вони виконали своє земне призначення  - навчили розумному, доброму, вічному багато поколінь. А основне  - зберегли і залишили нащадкам пам’ять про тих, хто завоював нам мирне життя. Свої знання, свої серця і душі Желтови залишили нам, щоб зберегти пам’ять на землі, бо хто не пам’ятає історії свого народу – приречений на забуття.