Загальне становище промисловості Харківщини у 1980-1990 рр.

Становище у промисловості на Харківщині у 1980 - 1990 рр. і всі кризові явища  були докорінно пов’язані із тим, що відбувалося в УРСР, затиснутій в лещатах тоталітарної системи. Вони були віддзеркаленням політики партійно-радянського керівництва.

Промисловість Харкова, як і всієї країни, потребувала впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів, переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо. Але ці елементи у планах п’ятирічок мали здебільшого декларативний характер.  Стали помітними і якісні показники занепаду вітчизняної економіки, що розвивалася екстенсивним шляхом, тобто зростання обсягів досягалося за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва підприємств на старій технічній основі, нарощуванні капіталовкладень тощо. Перед кожним із харківських підприємств в новій п’ятирічці були поставлені масштабні і конкретні завдання. Наприклад ХТЗ – збільшити випуск тракторів Т-150, моторобудівному об’єднанню «Серп і молот»  - нарощувати потужності з виробництва двигунів для комбайнів, завод «Електроважмаш» - розробити і виготовити гідрогенератори і т.п .

Але відставання у науково – технічному прогресі, екстенсивний шлях розвитку, застарілі технології, відсутність у робітників безпосередньої зацікавленості у результатах своєї праці призвели до прогресуючого спаду приросту промисловості , погіршення якості виробів, зниження продуктивності праці . Тому і темпи зросту промислового виробництва у місті виявилися нижчими за встановлені.

Нечуваного розмаху набрали крадіжки на підприємствах, повсюди процвітали «приписки» - сфальсифіковані звіти про нібито виконану роботу.

У листопаді 1982 р. , після смерті Л.І.Брежнєва, Генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю.В.Андропов, який робив ставку на зміцнення дисципліни. Заходи щодо наведення порядку і дисципліни на деякий час дали певний  позитивний ефект. Так, на прикладі Харкова, обсяг випуску продукції на підприємствах міста за 3 роки зріс на 400 млн крб., додатково до плану було реалізовано різних виробів на 230 млн. крб. Однак таке поліпшення мало тимчасовий характер і не забезпечувало тривалу стабілізацію економіки.

У 1983 р. було прийнято Закон «Про трудові колективи», який мав надати додаткові імпульси розвиткові економіки, підвищити зацікавленість трудящих у результатах праці, але він не підкріплювався реальним розширенням самостійності підприємств : колектив фактично нічого не вирішував – все найголовніше вирішувалося нагорі.

  Промисловість міста відставала від завдань одинадцятої п’ятирічки за темпами зросту обсягів виробництва і продуктивності праці (із 9 районів міста тільки 2   виконали ці завдання). З виконанням завдань п’ятирічки складна ситуація була на підприємствах тракторного і сільгоспмашинобудування, важкого і дорожньо - будівельного машинобудування, легкої і харчової промисловості.

Особливо гострою була проблема переходу до інтенсивного розвитку економіки. На харківських підприємствах понад 120 тис. робітників були зайняті малопродуктивною ручною працею. Частка ручної праці на підприємствах легкої, харчової, приладобудівної й автомобільної промисловості складала близько 60%. Водночас у Харкові щорічно створювалося комплексно – механізованих і автоматизованих цехів у 2-3 рази менше, ніж у дев’ятій і десятій п’ятирічках.

Найважливішим засобом інтенсифікації виробництва визнавалися розробка і реалізація комплексних науково – технічних програм. В одинадцятій п’ятирічці вчені і виробники Харкова працювали над шістьма програмами : «Трактор», «Енергія», «Бетон», «Азот», «Тяга», «Агрохімкомплекс». Найбільша з програм – «Трактор» - об’єднала зусилля 26 заводів, 13 науково-дослідних інститутів, 6 ВНЗ, троє інститутів АН УРСР, 13 виробничих і наукових об’єднань. Головною організацією було призначено виробниче об’єднання «Харківський тракторний завод». За два роки обсяг продукції збільшився на 8%, а продуктивність праці – на 10 %. Однак аналіз економічної ситуації в промисловості міста показав, що на багатьох підприємствах не забезпечені переважно інтенсивні форми розвитку виробництва. Одна з головних причин такого стану – некомплексне впровадження дорогого устаткування, що найчастіше купувалося без серйозного економічного розрахунку, встановлювалося на дільницях, які не визначали цикл виробництва, що знижувало ефективність використання основних фондів, вело до утворення нових робочих місць.

Тенденції, характерні для промисловості Харкова, багато в чому були показовими, як і для всієї країни, бо ж у Харкові вироблялося 15% загальносоюзного випуску тракторів, 20% важких електромашин, 60% дизелів для магістральних тепловозів, 33% парових турбін, 100% турбін для атомних станцій .

Надії на вихід із системної кризи пов’язували з М.С.Горбачовим, що у березні 1985 р. став Генеральним секретарем ЦК КПРС. Додати радянській економіці нового імпульсу, не торкаючись підвалин «реального соціалізму», покликані були економічні реформи 1985-1988 рр. Серед законодавчих актів цього періоду найбільш істотними були Закони СРСР «Про бригадний підряд» 1986 р., «Про державне підприємство (об’єднання)» 1987 р., «Про кооперацію в СРСР» 1988 р. Усі вони були недосконалими, деформовані тиском апарату. Так трапилося із законом про кооперацію, що спочатку найбільше відповідав умовам ринкової економіки, однак неодноразово коригувався у бік жорсткого державного контролю.

У світлі економічних перетворень проводилися спроби на поширення і впровадження на виробництві кооперативних, підрядних і орендних форм господарювання в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування. У 1989 р. в кооперативному секторі Харкова було зайнято вже 62, 7 тис. чоловік, в умовах нормативного розподілу прибутку працювало 31 підприємство, в умовах орендного підряду 12.

Вже в 1990 р. у Харкові починається спадання виробництва промисловості в державному секторі особливо у важкій.

Водночас кожне четверте підприємство знизило обсяг виробництва, якість продукції яких за технічним рівнем поступалася кращим вітчизняним і закордонним зразкам, а зростання заробітної плати випереджало продуктивність праці.

Отже, цей період для промисловості Харківщини, як і для всієї країни, був суперечливим і неоднозначним: з одного боку – значні досягнення, з іншого – накопичення проблем, політичні та економічні труднощі і негаразди, які зрештою призвели до ліквідації СРСР та тих змін, які за цим сталися в Україні і на Харківщині .