Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Традиції вишивання на Слобожанщині корінням уходять в далекі часи, коли кожна дівчина та жінка прикрашала одяг та побутові предмети вишивкою. У колекції Харківського історичного музею (далі ХІМ) зберігаються зразки народних вишивок, які датуються 18 - 20ст.
До середини 20 ст. традиції вишивання декілька згасли, але не зникли повністю. У 40-60-ті рр. 20 ст. працюють артілі вишивальниць, одна з яких у 1970 р перетворюється на виробничо-художнє об’єднання «Україна» (далі ВХО «Україна»), де у великому колективі працювали такі відомі майстрині-вишивальниці, як А.М. Корзун (головний художник), В.І. Сидоренко, Л.К. Муха, Я.К. Іщенко, Т.Д. Верехіна, Т.І. Маслова, Н.Т. Губська, Л.Ф. Козировська, О.Т. Тройно, Р.З. Кушнаренко.
Колекція ХІМ налічує близько 100 робіт, виготовлених на ВХО «Україна» за період з 1978 р. до 1987 р. За цей час змінилися тканини, почали широко використовували вовняні тканини фабричного виробництва, а також повністю синтетичні чи з додаванням синтетичних матеріалів. З середини 20 ст. для вишивання почали застосовувати нитки «муліне» та «ірис». Розширюється кольорова гама тканин ‑ від традиційно білого кольору для сорочок та рушників до різноманітних кольорів ‑ для інших видів одягу. Колір ниток також був значно розширений ‑ від традиційних білого червоного, чорного, синього до жовтого, жовтогарячого, бузкового і т. ін. Але техніки вишивок залишаються традиційними – комплекс «рушникових швів», до складу якого входять більше 5-ти різних варіантів вишивання, в тому числі «стебловий шов», «тамбур», «лиштва» (лічильна гладь), різні види мережки, найбільш популярним є «хрестик».
До асортименту виробів, крім традиційних рушників (Тк-4784, 4785, 4786, 4787, 4788), скатертин (Тк-4783, 4789, 5000, 5004), серветок (Тк-4790, 4791, 4996-4999, 5005-5010), носових хусток (Тк-5001, 5002, 5003), сорочок (Тк-4769-4773, 5011-5019, 5347, 5351), додалися нові речі – купони сорочок, сукні, жакети, костюми, комплекти одягу.
Дуже цікавим новим видом продукції фабрики є купони сорочок жіночих (Тк-4764-4768, Тк-5348-5350) та чоловічих (Тк-4762, 4763, Тк-5352-5356). Купон являє собою сорочку, яка розкроєна, вишита у необхідних місцях, але не зшита по швах (із розряду «Зроби сам»). Автором малюнків більшості з них була Корзун Алла Миколаївна. Цікавими є купони чоловічих сорочок, так звані «чумачки». Свою назву такі сорочки отримали від традиційного крою чоловічих сорочок для чумаків, які мали пряму основу – станок з цілого полотна, без плечового шва, з широкими прямокутними вставками у боковому шві, рукав був вшивний довгий, горловина з розрізом посередині, зібрана на обшивку, зав’язується на шнур з китицями. Вишивалися горловина, пазуха, рукава. Основною технікою був «хрестик», але зустрічається і «гладь», як додаткові використовували різні види мережки, ретязь, зерновий вивід.
Серед комплектів одягу слід окремо виділити жіночій костюм-трійку, який складається з сукні (Тк-4781), спідниці (Тк-4782) та жилета (Тк-4780). Автором цієї моделі є Кузьминська Лариса Миколаївна, автор малюнку – Козировська Людмила Федорівна, виконавиця – вишивальниця Губська Ніна Тихонівна. Сукня – основний елемент комплекту - виготовлена з білого льону з додаванням лавсану, стилізована під довгу суцільнокроєну народну сорочку з довгими рукавами, викінченими манжетом, ліф сукні з кокеткою, має виріз горловини «каре». Автори використали декілька технік вишивання – гладь пряма та коса, стебловий шов, «зерновий» вивід, мережка «прутик» та зубцювання. Сукня вишита білими нитками рослинним та геометричним орнаментами по кокетці, рукаву, манжету та подолу. Жилет та спідниця зі світло-сірої вовняної тканини. Жилет короткий з квадратною проймою. Спідниця має вигляд стилізованої запаски, пряма з високими розрізами по бокових швах, з двома кишенями, в талії зібрана на фігурний пояс. По подолу, боковим розрізам спідниці, проймі жилета ‑ окантовка вишивкою з чергування червоних овалів та чорних трилисників.
У 80-ті роки 20 ст. з’являється нова тенденція до переплетення стилів народної вишивки та так званої «панської вишивки» з її традиційними «філейними» техніками, наприклад блузи Тк-4771, 5017 та сукні Тк-4774, 5012, 5018.
Друга половина 20 ст. принесла багато змін у життя людей: урбанізація, вплив міської моди, що призводило до зниження духовного аспекту речей, коли вони стають лише як функціональні. Зникло значення вишивки як оберега оселі та людини. Вона стала суто декоративним елементом, деякі символи продовжували вишивати, але їх традиційне прочитання поступово забувається. Художниці та вишивальниці ВХО «Україна» черпали натхнення у народній вишивці, захоплювалися вивченням етнографії. Незважаючи на те, що для них вишивання є ремеслом, професією, майстрині вкладали у кожну роботу частку своєї душі, не просто копіювали народні орнаменти, а вносили у вишивку своє особисте бачення, притаманне тільки автору витвору.