Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Фондові зібрання Харківського історичного музею налічують понад 250 тисяч одиниць і дають широкі можливості для вивчення найрізноманітніших питань української історії. Серед персоналій відомих діячів Слобідського краю цікаві матеріали, що стосуються родини Алчевських, яка зробила вагомий внесок у історію українскої культури. Патріарх сім'ї Олексій Кирилович Алчевський у кін. 19 – почт. 20 ст. був одним з найзаможніших капіталістів України, засновником Харківської “Громади”. У її роботі брали участь відомі вчені і письменники О.Потебня, П.Куліш, В.Мова та інші. Харківська “Громада” займалася просвітницькою діяльністю, її члени сприяли поширенню грамотності серед простого народу, налагодили випуск українською мовою “метеликів”- маленьких різнокольорових книжечок, в яких друкувалися віршо-вані та прозові твори, що справжніми метеликами розліталися у найвіддаленіші куточки України. У 1898 р. у саду Алчевських був встановлений перший у світі пам'ятник Т.Г.Шевченку, роботи скульптора академіка В.Беклемішева. Нині цей бюст знаходиться у Київському державному музеї Т.Г.Шевченка.
Дружина Олексія Кириловича — Христина Данилівна стала засновни-цею у Харкові жіночої недільної школи та автором ряду праць з педагогіки. Обиралася віце-президентом Міжнародної ліги освіти. У 1912 р. за її напо-легливим клопотанням одному із міських училищ було присвоєне ім'я Т.Г.Шевченка, так на Слобожанщині з'явився перший у Російській імперії навчальний заклад з іменем Кобзаря. Діти Алчевських: Іван Олексійович - видатний український співак, якого свого часу називали “королем тенорів”; Григорій Олексійович — український композитор, педагог; Микола Олексійо-вич — театральний критик і педагог, автор першого українського радянського букваря (1919 р.); Христина Олексіївна — українська поетеса.
Зупинимося детальніше на вивченні музейних матеріалів, пов'язаних з особою І.О.Алчевського, свого часу відомого у світі українського співака. Він народився 15(27)грудня 1876 р., навчався у Харківському університеті. Його перший виступ відбувся 18 вересня 1901 р. на сцені Маріїнського театру у Петербурзі і пройшов з величезним успіхом. У цьому театрі І.О.Алчевський працював до 1905 р., потім вдосконавлював свою вокальну майстерність за кордоном, зокрема, в Парижі, де брав уроки у Фелії Литвин та Яна Решке.
І рідкісний щодо краси і діапазону голос співака зазвучав на кращих оперних сценах світу — у Брюселі, Лондоні, Парижі, Нью-Йорку, де він вико-нував партії Рауля (“Гугеноти” Д.Мейербера), Фауста (“Фауст” Ш.Гуно), Хозе (“Кармен” Ж.Бізе) та інші.
Та у яку б далечінь не кидала його доля, Іван Олексійович не міг довго жити чужиною. Його вразлива, чуйна душа завжди линула на Батьківщину, переймалася турботами за рідну культуру, мистецтво, слово. Про це розпові-дають листи співака до матері, що бережно зберігаются у фондах Харківського історичного музею. Всього було вивчено понад 60 листів. Особливої уваги заслуговують ті що, були написані, І.О.Алчевським матері під час гастролей у Нью-Йорку в грудні 1906 р. З них перед нами постає образ турботливого сина, на плечі якого, після трагічної загибелі батька, ліг основний тягар по утриманню літньої матері та молодшої сестри. [Орфографія автора збережена, текст подано у скороченому вигляді]
“Милая и дорогая моя Мамочка.
Сегодня утром я получил от Тебя телеграмму и был тронут ею до слез. Ты знаешь, что мне всегда бывает особенно грустно на чужбине в дни празд-ников, и Твоя телеграмма получилась как нельзя более кстати. Я принимаю ее как поздравление со здешним Рождеством и вместе с тем, как поздравление за день рождения...
Ах, как тяжело быть так далеко от родины. Едва ли я буду в состоянии еще раз покинуть Россию и уехать так далеко: никакие деньги и никакая слава не заставят меня больше сделать это — слишком мне здесь тяжело. (13/26 декабря)”[1];
“Милая и дорогая моя Мамочка.
Завтра день моего рождения, и я встречаю его страшно радостно: я получил от тебя целых 6 писем и главное письма с известием о получении телеграмм о дебюте и первых моих писем.
Сегодня почта наполнила мое сердце радостью, а я так в этом нуждался, как ты могла судить по вчерашнему письму... Никогда не следует отправлять таких писем потому, что всегда на следующий же день раскаиваешься в этом, а вернуть письма уже нельзя... Я готов просто рвать на себе волосы, что отправил его, но теперь уже ничего нельзя поделать...
У меня были серйозные осложнения с дирекцией по поводу репертуара, и я думал, что мне придется судиться с ними. Теперь это прошло, завтра я пою Фауста и вспоминать об этом не следует. Как я счастлив, что все кончилось к дню моего роджения и что именно завтра я пою Фауста — это ведь лучший для меня подарок (14/27 декабря)”.[2]
“Mилая и дорогая Мамочка.
В Нью-Йорке в одном русском квартале давали “Наталку Полтавку”. Несмотря на то, что было довольно поздно мы поехали по подземной дороге 30 или 40 кварталов и очутились в русской части города...Скоро мы достигли театра... Пьеса была действительно малороссийская и я был на верху блаженс-тва... Как расплылось у меня лицо в блаженной улыбке, так и осталось весь вечер”.[3]
Далеко від Батьківщини, на одній з дач багатої американської родини, до якої був запрошений співак, зустрічав він Новий 1907 р. в одному з листів це описується так:”Я спускаюсь вниз из моей комнаты переодетый во фрак, который я захватил с собою, чтобы обедать... с нечеловеческими усилиями я начинаю говорить по-английски, и мне это удается весьма не дурно. Обед проходит очень весело, так как в этот день, под Новый год, перед каждым стоит на столе жестяная труба, издающая очень смешные звуки и в которую можно звонить, и разговор за обедом часто прерывается этими завываниями, звоном, хохотом и весельем... Несмотря на то, что хозяева люди очень богатые, обед был очень хорош, но совсем не длинный, даже простой. И после обеда перешли в гостинную, и мне захотелось петь, т.к. я был в хорошем настроении. Они конечно были в восторге от этого импровизированного концерта, страшно благодарили меня, заставляли играть Шопена и Шумана, и я чувствовал себя, как дома – это просто невероятно, если принять во внимание невозможность даже порядочно объясняться с этими людьми... Когда мой репертуар был исчерпан, все спустились вниз, чтобы играть в кегли... Мы встретили Новый год играя в кегли. Нам принесли вниз какой-то пунш вроде “гоголь-моголя”, и все чокались и выражали пожелания. Игра продолжалась еще некоторое время, а затем дамы пошли спать, а мы остались, чтобы сыграть еще партии на биллиарде (23 декабря/5 января)”.[4]
Через день, 25 грудня, І.Алчевський знов пише матері:
“Милая и дорогая Мамочка.
Сегодня... я получил разом пять писем и от самых дорогих мне лиц. Во первых три письма было от дорогой Мамочки, затем премилое письмо от Бабушки и наконец милейшее своей задушевностью, искренностью и просто-той письмо от славного Яши... Из него должен выйти великий художник, не только по технике, но и по духу. Как счастлив я, что он попал в нашу среду – твое влияние на него будет огромно. Христя также может дать очень многое для его развития и главное развить в нем любовь к национальному. укра-инскому, что я считаю весьма важным для художника. В искусство вне времени и пространства я не верю, только то искусство истинно, которое связано с народом, как это высказывал уже Рихард Вагнер и как ты доказала это в книге “Ч.Ч.Н.” (тут згадується книга Х.Д.Алчевської “Что читать народу”).”[6]
“Милая и дорогая Мамочка.
Вчера весь день я был в таком нервном настроении, что право не мог писать тебе... Я пел вчера Фауста только, только благополучно, так как был совсем нездоров, а переменить спектакль нельзя было... Я был сегодня у док-тора и он нашел, что несмотря на вчерашний спектакль состояние моей глотки сегодня лучше.
Сегодня я получил письмо от Яши: он бедняга очень падает духом, ему все кажется, что он делает недостаточно быстрые успехи и не оправдывает оказанное ему доверие. Будь с ним ласкова, как всегда, и ободряй его. Он очень интересно пишет мне о новом своем товарище-бедняке, по-видимому выда-ющейся натуре, художнике и поэте – пусть Христя пораспросит Яшу о нем и если возможно познакомится с ним. Страшно радуюсь тому, что сборник Кандыбы выходит на днях. Вышли мне несколько экземпляров если это не будет дорого стоить, а здесь найдеться немало интересующихся новыми укра-инскими книгами”.[5]
Після повернення з-за кордону І.Алчевський працював у театрах Москви. Важливе місце у його репертуарі займали твори українських композиторів. 1909 р. він заснував музично-драматичний гурток “Кобзар”, у роботі якого брали активну участь такі відомі вокалісти як А.Нежданова, І.М.Донець. У березні 1911 р. у Великому залі Московської консерваторії І.Алчевський організував вечір, присвячений 50-роковинам від дня смерті Т.Г.Шевченка. Після заборони властями існування цього гуртка І.Алчевський домігся дозволу на постанову у Великому театрі українських опер: “Запоро-жець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського та “Наталка-Полтавка” М.Лисенка, в яких виконав центральні тенорові партії.
27.04(10.05).1917 р. співак помер раптово від час гастролей у Баку і був похований у Харкові. У 1918 р. на його могилі встановлений пам”ятник, який у 1979 р. замінений гранітною стелою з портретом І.Алчевського і посвячуваль-ним текстом.
Використана література:
1.Фонди Харківського історичного музею Інв.8858/90
2.Фонди Харківського історичного музею Інв.8858/95
3.Фонди Харківського історичного музею Інв.8858/106, 107
4.Фонди Харківського історичного музею Інв.8858/108
5.Фонди Харківського історичного музею Інв.8858/99
6.Фонди Харківського історичного музею Інв.8858/163
7.Алчевская Х.Д. Полувековой юбилей 1862-1912 М. 1912.
8.Алчевская Х.Д. Передуманное и пережитое М. 1912
9.В.Малахов. Счастливая звезда Алчевского // Вечерний Харьков. 15 июля 1993
10.О.Головко. Вони не буди улюблинцями фортуни. // Слобода. №74. 1995