Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Початок 1800-х років..На фарфоровій фабриці Франца Гарднера у Вербілках спостерігається тимчасовий занепад виробництва, деякі іноземні працівники залишають свого хазяїна. Пішов і комісіонер Гарднера – Карл Міллі, який у 1806 р. у с. Горбуново Дмитровського повіту Московської губернії, у 30 км від заводу Гарднера заснував свій завод. Але виробництво працювало погано і у 1811 р. було продане купцю Олексію Гавриловичу Попову. Після смерті Попова у 50-х роках заводом володіли його нащадки, а на початку 1870-х рр. завод був проданий і до свого закриття у 1875 р. змінив кілька власників.
Одже, на початку своєї діяльності Попов був спадкоємцем технічних досягнень Гарднера, але у художньому відношенні прагнув до самостійності. Завод виробляв лише фарфор високої якості. Лабораторія заводу розробила свою власну палітру фарб дуже насичених і красивих тонів. До речі, рецепти фарб після закриття заводу були продані на завод братів Корнілових, а у 1922 р. передані їхнім нащадком Державному фарфоровому заводу у Петрограді.
За переказом, О.Г. Попов почав з торгівлі посудом і зумів вивчити смаки своїх покупців. Відповіддю на їхній попит стали художні вироби, найбільш яскраві і виразні у відношенні їхнього національного характеру порівняно з усіма іншими російськими заводами 19 ст., хоча, коли завод почав првцювати, Попов звертався до німецьких і французьких зразків.
Олексій Гаврилович підбирав на завод талановитих скульпторів і живописців, сам вникав в усі дрібниці художньої частини, обговорював нові моделі і доречними вказівками спрямовував діяльність своїх художників. Висока якість виробів і вміння відобразити в них такі боки художнього темпераменту, які характерні для росіян взагалі, забезпечили поповському фарфору особливу любов серед колекціонерів 20 ст.
Характерними особливостями поповської скульптури, особливо тієї, що зображує російські типи, є її реалістичність, наповнена глибоким ліричним почуттям. У цьому відношенні завод Попова залишився неперевершеним. А розписували скульптуру у техниці «гризайль»(з французької – сірий) – вид декоративного живопису, що виконувався у різних відтінках якого-небудь одного кольору, частіше сірого. У посуді характерні декоративність, тонке відчуття колориту, любов до яскравих, чистих, сильних фарб, до сміливого виразного малюнка. Особливо прославився поповський так званий трактирний посуд з його напівсферичними чашками дуже приємних пропорцій з лаконічним виразним розписом. У колекції ХІМ зберігається невелика (близько 20 предметів) збірка виробів заводу Попова, але й вона дозволяє скласти уявлення про оригінальність і колоритність продукції заводу (див.: тарілки, прикрашені квітами, арабесками, позолотою (КС-49, 51(рідка, із зображенням дворянського герба), 54, 59, 63, 932, 931), чашки різноманітних форм (КС-57, 60, 64), вази (КС-52, 1394), скульптура “Кавалер” (КС-819), маслянка, виготовлена у вигляді чорної з позолотою черепахи (КС-50)). Більша кількість цих предметів належала музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди і надійшла до ХІМ із Сумського музею у 1943, 1946 і 1947 роках, деякі (1954-1955 рр.) – передав Державний Ермітаж.
Найбільш поширена марка за весь час існування заводу з`єднані літери “А” і “П”, виконані синьою фарбою підглазурно або у тісті (білі). Зустрічаються також вироби і без клейма (через це дуже важко ідентифікувати предмети).
Фарфор заводу Попова дістав загальне визнання на різноманітних промислових виставках. За участь у виставці промислових виробів 1831 р. він був відзначений малою золотою медаллю. У 1833 р. О.Г. Попов одержав орден св. Станіслава 4-ого ступеня, а в 1839 і 1841 рр. його син Д.А. Попов за участь у вистаках був нагороджений орденами св. Анни 3-го ступеня та св. Володимира 4-го ступеня.