Погляд у минуле через музейний предмет

Більшість із нас звикли до масштабних музейних експозицій, короткометражних, але змістовних виставок, захоплено сприймаємо статистичні дані про кількість предметів у музейних закладах і мало замислюємося над тим, що іноді один музейний предмет може дуже багато розповісти про значні і маловідомі історичні події, змусити згадати далеке минуле і пережити події через виробничу, громадську діяльність та особисті долі кількох поколінь.

До таких предметів можна віднести звичайну на перший погляд пляшку із колекції Харківського історичного музею ( інв.№ КС – 735). Виготовлена вона із безбарвного скла, має циліндричний корпус з крутими плечами, що чітко відмежовані від високого конусоподібного горла. На корпусі рельєфом: „J. A. BACZEWSKI  LWOW  POLOGNE  MAISON  FONDEE  1782 POLAND”;  „FEDERAL  LAW  FORBIOS  SALE  OR  RE  - USE  OF  THIS  BOTTLE”. Хто ж цей Йозеф Адам Бачевський зі Львова, що має фірму, засновану аж у 1782 році і заборону на продаж та повторне використання цієї пляшки за федеральним законом, як свідчить даний текст? Він із когорти призабутих імен промисловців, які на переломі століть створили досконалі підприємства та вивели свою продукцію з провінційного на той час Львова до широкого Європейського світу. Його фабрика горілок, лікерів та розолісів на довгі роки прославляла місто лева далеко за його межами. Один із перших Бачевських розпочав виробництво горілок у Вибранівці, що за 40 км від Львова, а невдовзі його послідовник Леопольд Максиміліан Бачевський переїхав до Львова, де заснував невеличку фабрику на Ягеллоновській, 4 (нині В. Гнатюка). У 1810 році він був нагороджений цісарським орлом та титулом „цісарсько-королівський надвірний постачальник”. З 1856 р. під керівництвом  Й. А. Бачевського,  фабрика стала на чолі лікеро - горілчаного виробництва. Було опановано не тільки внутрішній ринок, слава фабрики перейшла за кордон. Цьому сприяли досконала техніка і технологія виробництва напоїв, фірмова рецептура, що трималася у таємниці. Велике значення мав і зовнішній вигляд продукції, різноманітність та вишуканість форм пляшок, графічне оформлення, розумно сплановані та втілені в життя рекламні заходи. Як результат напруженої роботи – зорепад нагород на міжнародних виставках: Відень – 1866;  Париж – 1867, 1878;  Гавр – 1868;  Рудольфхайм, Амстердам, Віттенберг, Альтона – 1869;  Москва, Лондон – 1872;   Лондон, Відень – 1873;  Перемишль – 1882;  Львів – 1888;  Париж – Гран-Прі 1900 року.

Й. А. Бачевський був шанованою у місті людиною. У 1871 р. його вперше обрали радним міста Львова, а з 1883 і до 1896р.  кожні три роки обирали до міської Ради.

Справу свого батька успішно продовжували сини Леопольд та Генрик Бачевські. Старший син – Леопольд вивчав хімію в університетах Львова та Відня, а потім викладав у Академії рільництва в Дублянах, обіймав посаду віце-президента Львівської торгової палати, був комерційним радником при імператорі, нагороджений орденом Залізної Корони ІІІ класу та Франца Йозефа. Генрик Бачевський неодноразово обирався радним міста Львова і за свою багаторічну, плідну працю був нагороджений орденом  Франца Йозефа.Під час Першої світової війни разом з усім містом фабрика переживала часи непевності та тривоги. По війні керівництво перейшло до рук сина Леопольда – Стефана. Завдяки йому фірма досягла найвищого рівня  свого розвитку. Продукцію експортували до більшості європейських країн , а також до Канади, Південної Америки, Індії, Австралії. Лондонська виставка 1925 р. була тріумфом фабрики. Прізвище „Бачевський” стало одним із символів Львова. Мешкала родина Бачевських у самому центрі Львова – на площі Ринок № 31 і мала ще будинок на розі вулиць Сиктуської ( Дорошенка) та Словацького.

На жаль, після 1939 року наслідки багаторічної праці п’яти поколінь родини Бачевських були знищені. У вересні 1939 співробітниками НКВС були заарештовані Стефан Бачевський та син Генрика - Адам Бачевський, а трохи пізніше під час бомбардувань Львова згоріла і сама фабрика. Сьогодні нащадки родини Бачевських мешкають у Відні та зберігають і понині родинні традиції та фірмові секрети. 

Пляшка, блукаючи торговими шляхами, знайшла притулок у помешканні харків’янки Іович Марії Іванівни на вулиці Мироносицькій і була передана нею до колекції Харківського історичного музею через наукового співробітника Борисову Т.М у червні 1956 року, де є поки що єдиним примірником. На жаль, пляшка не може розповісти про свого виробника, тому що на денці є лише позначка про її ємність, а клеймо виготовлювача відсутнє, але це не перепона для подальших досліджень.