М. Сумцов як пам’яткознавець

Голова Харківського історико-філологічного товариства, академік АН України М.Ф. Сумцов (1854–1922 рр.) зробив помітний внесок у розвиток пам’яткознавства на Харківщині. У цій галузі він працював і як учений, і як організатор пам’яткознавчої роботи, і як громадський діяч.

Уже наприкінці ХІХ ст. М. Сумцов шукав шляхів організації планомірного обстеження Харківської губернії з науковою метою. У 1891 р. науковці місцевого статистичного комітету задумали скласти опис Харківської губернії, що так і не був виданий як цілісна праця. М.Ф. Сумцов іП.С. Єфименко склали програми вивчення селянських будов, зокрема хат.

Значною була діяльність Миколи Сумцова задля розвитку музейної справи на Слобідській Україні. М. Сумцов був одним із організаторів Харківського художньо-промислового музею (1886–1920 рр.). Він передав музею Харківського університету власну збірку писанок, яка в 1897 р. нараховувала 378 одиниць.

М.Ф. Сумцов брав активну участь у роботі ХІІ археологічного з’їзду в Харкові (1902 р.). Зокрема, він зібрав значні етнографічні матеріали для виставки з’їзду. Відтак із 1905 р. М. Сумцов завідував Етнографічним музеєм при Харківському університеті.

При Харківському історико-філологічному товаристві діяло Харківське відділення попереднього комітету ХІІІ археологічного з’їзду, головою якого було обрано М.Ф. Сумцова. У 1909 р. рада Харківського університету відрядила М.Ф. Сумцова до Москви для участі в засіданнях попереднього комітету з підготовки ХV археологічного з’їзду.

Як науковець, М. Сумцов приділив помітну увагу пам’яткам української культури Слобожанщини. Він відстоював думку про ориґінальність української культури, відзначав її чутливість до загальноєвропейських культурних віянь. 31 жовтня 1908 р. на засіданні Харківського історико-філологічного товариства М. Сумцов зазначав, що “в старій Україні живе культурне спілкування з Західною Європою і ориґінальна народна творчість ішли рука в руку і відобразилися не тільки в церковному зодчестві й у церковному начинні, але також в іконописі, ґравюрі, гончарних виробах, писанках, шитті і тканинах, писемності й народній словесності. В Україні ХVІ–ХVІІ ст. виникала самостійна культура, яка не розквітла і загинула внаслідок різних несприятливих обставин у ХVІІІ ст.”

М. Сумцов прагнув втілити у життя власні наукові висновки, популяризуючи українську культурну спадщину, сприяючи відродженню національних традицій. Так, на шпальтах періодичних видань він виступав із пам’яткознавчими публікаціями, розрахованими на широке коло читачів.

У 1909 р., як гласний Харківської міської думи, М. Сумцов запропонував установити пам’ятник Г. Квітці-Основ’яненку в Мироносицькому сквері по Сумській вулиці. Міська дума ухвалила внести в кошторис 1910 та 1911 рр. по 3000 крб. на спорудження пам’ятника. Але за тодішніх суспільних умов цей задум не міг бути реалізований у Харкові.

У 1912 р. М. Сумцов був одним із тих, хто виступив на засіданні міської думи за затвердження проекту фасаду Харківського художнього училища в українському стилі. Хоча шовіністично налаштовані гласні заперечували сам факт існування такого стилю, більшістю голосів було затверджено проект К.М. Жукова. Будинок Художнього училища (1913 р.) став одним із найяскравіших взірців українського архітектурного модерну.

Микола Сумцов приділив помітну увагу пам’яткам історії та культури у відомій праці “Слобожане” (1918 р.). Щодо пам’яток він застосовував термін “старовина”, що відповідав традиційно вживаному російському “древности”. У книзі стисло проаналізовані дослідження науковців, які цікавилися місцевими пам’ятками: В.В. Пассека, архієпископа Філарета (Гумілевського), Є.К. Рєдіна та інших. У розділі “Оселя” М. Сумцов приділив увагу українським церквам, особливостям міських і сільських домівок, господарських споруд, вітряків і водяних млинів, криниць тощо. М. Сумцов неґативно згадував про нівечення пам’яток за часів Російської імперії, недбалі перебудови українських церков. Окремі розділи вчений присвятив харківським музеям.

Після заснування в 1919 р. ГубКОПМИСу М. Сумцов читав організовані комітетом лекції, був членом етнографічної секції, як завідувач Музею Слобідської України входив також до музейної секції. У січні 1920 р. М. Сумцов став головним організатором Музею Слобідської України, натхненником роботи його колективу.

У цілому, як пам’яткознавець-етнограф М. Сумцов приділив увагу переважно пам’яткам української народної культури Слобожанщини. М. Сумцов виявив неабиякий хист як організатор музейної справи. Наукова діяльність визначала світоглядні орієнтири вченого як українського патріота. М. Сумцов прагнув досягнути практичного втілення власних ідеалів, і його наукова та громадська діяльність була нерозривною.