До проблеми історії харківських катакомб

Відзначення 350-ї річниці заснування Харкова збурило нову хвилю пошуків та “доведення” більш давнього існування міста. Різноманітні гіпотези з цього приводу з’являлися час від часу, але щодо останніх років, можна казати про розгорнуту кампанію, яка спирається на певне соціально-політичне замовлення (див., наприклад, Мачулин Л.И. Подземные ходы и национальная идея// Культурна спадщина Слобожанщини. Історія, археологія, краєзнавство: Збірка науково-популярних праць – Х.: Курсор, 2005 – С. 86-99).

За браком чітких свідоцтв про існування міста Харкова чи взагалі міського поселення у середньовіччі (тобто до сер. 17 ст.) або ще й у давніші часи з боку писемних джерел та археологічної науки особливу увагу прибічників існування гіпотетичного “прото-Харкова” викликають міські катакомби, історія створення та існування яких так само “таємнича” і створює великий простір для найрізноманітніших гіпотез.

Версія про „доісторичне” походження катакомб, тобто віднесення часу їх створення за межі 350-річної історії Харкова базується на невідповідності з одного боку відсутності згадок про будівництво мережі цегляних підземель у писемних джерелах справді “індустріальним” обсягам проведених робіт та використаних матеріалів з іншого. Висновок роблять такий: будівництво „підземного міста” пов’язане, звісно, з існуванням міста як такого, належить до часів, про які у історії краю взагалі не збереглося свідоцтв. Але, на наш погляд, можливі гіпотези, що більш просто та відповідно до “бритви Оккама” і принципів наукового дослідження пояснюють „катакомбний парадокс”.

Визначний археолог Ю.В. Буйнов, який брав участь у дослідженні харківських катакомб, на XXIII краєзнавчій конференції (ХНУ, 16.12.2005 р.) у відповідь на директиву так званого „позаштатного радника губернатора” пана Ігоря Росохи довести давнє походження міста та катакомб зауважив, що цегла, якою викладені підземелля, належить до кінця ХІХ-поч. ХХ ст. н.е. Датування ж цегли, як відомо, справа, що особливих труднощів не викликає. Тому, якщо розглядати харківські катакомби як цілісну історичну пам’ятку (а усі інші підходи лежать за межами науки), то й датувати катакомби ми мусимо саме цим періодом.

Харківська гора – не скеля, і без кам’яної або цегляної кладки катакомби б не існували. Імовірно, що вони виникли раніше зазначеного часу, бо про них згадують дослідники ХІХ ст., але кардинально змінили свій первинний стан близько 100 років тому, і визначити його, ба навіть ставити про це питання з наукових позицій ми не в змозі. Здається слушним нагадати читачеві про те, що історична наука вивчає не минуле як таке, що вже минуло та припинило об’єктивне існування, а залишені ним пам’ятки, не історичні події, а історичні факти. Саме з такої позиції і слід розглядати проблему харківських катакомб.

Як же грандіозне будівництво харківських катакомб сторічної давнини лишилося непоміченим сучасниками? Відповідь досить проста: для цього було вжито ефективних заходів, бо будівничі та господарі катакомб мали для цього дієві засоби – тобто кошти. Кому ж і навіщо було потрібне підземне місто?

Підемо за аналогією. У тогочасній Москві, про яку залишив свої яскраві літературні свідоцтва В.О. Гіляровський, підземелля під сумнозвісними Сухарівським та Хітровим ринками приносили величезний зиск – такий, що з його не цуралася поживитися і міська влада, і навіть царська фамілія. Ночівлі, притони, схованки награбованого та особливо контрабанди, осередки неоподаткованої торгівлі давали справжні надприбутки. І ті, хто користався з них, могли не тільки розширювати свої підземні володіння, вкладаючи кошти у їх будівництво, але й надійно оберігати їхню таємницю, аж поки який-небудь гучний скандал не привертав до них уваги громадськості. Влада ж і офіційні джерела робили у такому випадку вигляд, що їм „нічого невідомо”.

Згадаємо про те, що принесли нашому місту останні десятиліття ХІХ ст.: стрімке економічне зростання, торгівельний, фінансовий та промисловий бум, народження індустріальних гігантів. Через Харків тоді пройшли сотні тисяч „бурлацького” люду, який, так чи інакше, потребував даху над головою, бо ані заводи, ані фабричні містечка не поставали одразу. Тому припустити, що підземне місто було колискою харківського пролетаріату, який гучно заявив про себе вже 1900 р., здається нам не надто сміливим.

Мало харківське “таємне місто” і свій кінець, щоправда, не такий гучний, як московська “Хітровка”, ліквідована тривалою військовою операцією. Спогади харківських міліціонерів та чекістів 1920-х років оповідають про знищені ними підземні схованки та схрони антибільшовицького підпілля, контрабандистів та звичайних бандитів. Один з кримінальних осередків, який ховався у “землянках” та “тунелях” під Рогатинською левадою на вул. Клочківській, згаданий, зокрема, у книзі С.Г. Курила “Жизни своей не щадя: из истории милиции Харьковщины” (Х.: Прапор, 1987 – С.42-44). Можливо, саме у архівах відповідних установ тих часів знайдеться достатньо свідоцтв щодо справжньої, а не “гаданої” історії підземного Харкова.