Геральдика в науковій атрибуції музейних предметів

Шляхи надходження предметів до музейних фондів досить різноманітні. Одне з джерел – з рук власників, чи людей обізнаних  історією предмета. В інших випадках, коли відомості про предмет відсутні і атрибутація потребує досліджень.

У процесі виявлення часу, місця побутування та інших відомостей окрім форми, матеріалу дослідникам можуть надати додаткову інформацію будь-які написи, клейма та герби колишніх власників предмета. В цих випадках стає в нагоді спеціальна історична дисципліна – геральдика.

Основним предметом дослідження цієї науки є герб. Слово “герб” у перекладі з німецької та низки слов’янських мов означає “спадщина”, “спадкоємець”. Головною особливістю герба є те, що він передається у спадок.

Прототипами гербів були зображення різноманітних тотемів і тамг (давня печатка). З’явилися вони у сиву давнину й грали роль культових символів та знаків власника. У слов’ян такі знаки мали назви: “рубежі”, “мітки”, “знамена”. Але вони не передавались у спадок на відміну від гербів. Загальновизнаною є думка, що місцем виникнення герба є Західна Європа. Перші герби з’явились в епоху раннього середньовіччя у 10 – 13 ст. Це пов’язано з добою хрестових походів.

Розквіт лицарської геральдики припав на кінець 13-го – початок 14-го століття. У цей час під поняттям “герб” розумілося графічне зображення , що мало композиції з певних жорстко регламентованих елементів. Вони з’єднувалися між собою за встановленими правилами. Кожен з елементів герба мав своє значення. Так, наприклад, за кольором можна було виявити національність власника, а наявність на гербі хреста підказувала, що предок нинішнього власника брав участь у хрестових походах.

З 15-го ст. право жалувати та затверджувати герби стало привілеєм монархів. До герба тепер додається свідоцтво – гербова грамота. Вона підтверджує право на володіння гербом окремої людини чи роду. У державних установах з’являється спеціальний відділ з геральдичних питань – Геральдія. Починається створення збірок гербів, так званих гербовників. Найдавніший з них – Цюріхський гербовник, що був виданий у 1320 році.

Після щитів та прапорів герби з’являються на грошах, архітектурних пам’ятках, а також на надгробках. Вже з кінця 16 ст. російське дворянство у своєму побуті використовує печатки з геральдичними зображеннями. Якщо не було родового герба, часто користувалися випадковими емблемами, запозиченими з польсько-литовських гербів. Вже на початку 18 ст. гербова печатка була необхідним атрибутом кожного представника “стародавнього та чесного роду”.

Офіційно регламентувати російські герби почали за часів Петра І, коли в Росії було засновано Геральдичне відомство. Разом з гербом власник отримував диплом, що підтверджував право на герб. На допомогу першому російському геральдмейстеру Степану Андрійовичу Количеву у 1722 р. було призначено дворянина з П’ємонту – Франціска Санті. Саме йому російська геральдика зобов’язана французьким щитом, який прийнято за основу російського герба з 18 ст. У 1797 р. для зведення усіх російських родових гербів в одне видання Павло І наказав почати складання “Общего гербовника дворянских родов Российской империи”. Гербовник почав виходити з кінця 18 сторіччя і складався та друкувався аж до 1917 р. Усього вийшло 20 частин цієї праці. Вона обіймала опис близько п’яти тисяч гербів. Загальна кількість родових гербів у Російській імперії нараховувала 10 тисяч. У 1723 р. спеціальним указом Сенату було затверджено створення гербових печаток для усіх міст Російської імперії. Їх треба було використовувати в усіх міських установах. За вимогами геральдики герб мав відображати історію міста, його географічне положення, економіку, традиції. Також герб міг мати зображення святих ,тварин, або речей, які були місцевими символами.

У 1730 р. Сенатом було затверджено 88 гербів міст, у тому числі й герб Харкова.

Зовсім іншою була гербова традиція у Польщі. У випадку небезпеки під одним прапором збиралися усі роди окремої землі. У таких випадках гербове зображення переходило на прапори усіх родів. Це призвело до виникнення однакових родинних гербів у Польщі. Така специфіка зумовила й виникнення подвійних прізвищ у поляків. Перша частина прізвища означало назву герба, а друга вже суто прізвище. Ці прізвища можна зустріти в Польщі й зараз.

Серед великої кількості експонатів ХІМ є декілька гармат, на яких знаходиться польський герб “Крживда”. Цей герб цікавий тім, що він міг належати не тільки польським, але й українським, білоруським, російським родам (Лукомский В.К. Эмблематическийгербовник). Опис герба подається у виданні “Польський гербовник” Каспера Несецького (1841 р., -Т. 5, - С. 419).

У виданні подано перелік польських родів, що носили герб “Крживда” і дається наступний його опис: “Біла підкова повинна знаходитись на блакитному полі. Один цілий хрест у підкові, другий над підковою, але не цілий, бо половина хреста з правої сторони щита відсутня. На шоломі – три пір’їни страуса”. Цей герб веде свій початок від герба Любич. Уся симетрія цього герба відповідає гербу Любича, різниться тільки тим, що у Любичі на горі цілий хрест, а не частина. Вважається, що ця частина відібрана від хреста тому, що брат брата скривдив при розподілі батьківського спадку. Саме тому цей герб і зветься у перекладі на українську “Крживда”. Нижче автором наводиться перелік прізвищ власників герба “Крживда”.

У результаті проведеного дослідження з великою часткою вірогідності можна припустити, що з восьми перевірених родів володарем гармат був шляхетський рід Ржевуських. На користь цієї гіпотези свідчать певні прикмети. На одній з трьох практично ідентичних гармат, які знаходяться в колекції ХІМ, під гербом розташоване схематичне зображення ордену “Білого орла”. Кавалером цієї відзнаки могли бути лише найвищі державні посадовці. У першому томі “Гербовника” Каспера Несецького вказується на те, що серед шляхетського роду Ржевуських було три повних коронних гетьмани: Станіслав Ржевуський (рік отримання звання повного коронного гетьмана - 1728), Вацлав Ржевуський (1774 р.) і Северин Ржевуський (до 1794 р.) Відомо також, що в 1775 році польський король Станіслав Август передав краківському воєводі Вацлаву Ржевуському ковельський маєток з іншими селами та Старою Вижвою.

Таким чином, на прикладі цієї гіпотези, яка ґрунтується на одній з атрибуційних ознак та використанні геральдики, дослідники отримують можливість суттєво розширити знання про конкретні музейні предмети.