Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Велике історичне та художнє значення українського народного костюма безумовне. Від глибокої давнини і протягом усього періоду існування він задовольняв не лише матеріальні, але й духовні потреби людини, виконуючи необхідні побутові, соціальні, обрядові функції. Його високий мистецький рівень, емоційна насиченість яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Розвиток поясного одягу на всіх його етапах, як і інших складових частин костюма, відбувався в тісному зв’язку з іншими культурами. Традиційне пояснення вбрання розкриває глибоке коріння історії українського народу , пов’язане з ранньослов’янським періодом, а особливо з найвищими досягненнями культури Київської Русі. Вигідне географічне розташування України створило передумови формування на її території ранніх центрів культури, які перебували у постійному спілкуванні з цивілізаціями Давнього Світу, Візантією, народами Сходу, а згодом і Західної Європи. Пожвавлені водні та сухопутні шляхи, що пролягли Україною, забезпечували культурні контакти, а також обмін товарами між Північчю, Заходом і Сходом. Це відіграло значну роль у становленні та розвитку культури Київської Русі.
Найдавніші риси у поясному одязі зберігаються на тих землях України, де були ранні православні поселення. На поясному одязі українців суттєво позначилась етнічна історія народу: поступове заселення українських земель, яке супроводжувалось змішенням культур різних районів; перебіг контактів зі слов’янськими та неслов’янськими, сусідніми та віддаленими народами. Так, у процесі історичного розвитку українських земель окреслювалися локальні особливості національної культури, що знайшло виразний відбиток і в поясному одязі, який вкривав нижню частину фігури.
Виникнення Запорізької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася територія України в 16-му- 17-му столітті зумовили поглиблення локальних рис української культури цього періоду. Характерними особливостями визначався костюм різних соціальних верств населення України – козацтва, селянства, міщанства тощо. А так як костюм був комплексним, то це стосується і поясного одягу. Стильові ознаки побутуючих на той час західноєвропейських художніх течій проникають у художню культуру України, набуваючи своєрідної місцевої інтерпретації.
Отож, зберігаючи давні традиції, поясний одяг постійно розвивався й трансформувався.
Різноманітний поясний одяг жінок має багато локальних різновидів. Найдавнішими видами є незшиті двоплатові запаски, одноплатові обгортки, плахти, дерги. На відміну від обгортки, яка складалась з одного горизонтального полотнища, полотнища плахти розміщували вертикально. Їх зшивали приблизно на дві третини і згинали вдвоє так, щоб зшита частина була знизу, а незшита перекидалася ззаду і утворювала крила. Плахту обгортали навколо стану, закріплюючи крайкою.
На Полтавщині, Харківщині старші жінки носили замість плахти дергу, споріднену з обгорткою.
Наприкінці 19-го ст. з’являються спідниці, які з часом замінили запаску, обгортку, плахту, дергу. Вони, залежно від локальних відмінностей у крої, тканині, оформленні мали багато назв - димка, кабат, фартух, літник. Всі ці терміни слов’янського походження. Виготовляли спідниці переважно з домотканих полотняних, вовняних і напіввовняних тканин. Спідницю – димку шили з узорчатої домотканої тканини – вибійки, що виготовлялася за допомогою ручного відбивання узору з дерев’яної узорчатої дошки.
Невід’ємною частиною жіночого поясного одягу був фартух. Його носили при плахті, запасці, спідниці та виготовляли з домотканого полотна, вовни, а на початку 20-го ст. – з фабричної тканини.
Поясний чоловічий одяг – штани – відомий всім слов’янським народам. На Україні відомі два їх типи – з вузькими штанинами та з широкими. Відмінності крою залежали від способу вшивання клина між штанинами трикутної або прямокутної форми ( він міг бути й зовсім відсутнім ). Там, де було розвинене скотарство, носили шаровари, як одяг, зручний для верхової їзди. На початку 20-го ст. їх замінили вузькі штани.
У фондах Харківського історичного музею є колекція одягу, у якій значне місце займає поясний одяг, який виконував своє призначення, відрізняючись матеріалом, конструкцією, орнаментально-колоритним вирішенням, а також способом носіння та з’єднання одного з іншим.
Це скарбниця духовної культури, яка відображує національний характер.