До 90-річчя Брусилівського прориву (музейне висвітлення сторінок війни)

Минуле 20 століття залишило по собі приклади ще небачених за масштабами військових конфліктів. Перша світова війна своїми результатами поклала початок реваншизму та становленню тоталітарних режимів в переможених країнах. Війна стала вісником народження нового світу й з вражаючою очевидністю засвідчила наростання глобалізаційних тенденцій світового розвитку.

Виняткова роль війни у падінні монархічних режимів і, зокрема, російського, сприяла обмеженням у дослідженні та висвітленні її подій в радянській історіографії та відповідному музейному висвітленні. В сучасній російській історіографії відчутною тенденцією є спроби розглядати події війни, часто-густо, з ура-патріотичних позицій. Для українських науковців та музейників вона залишається війною несправедливою для усіх головних її учасників, а відносно українського народу ще й братовбивчою. З іншого боку, в конкретних історичних умовах, участь у війні була проявом патріотизму як для українців російської армії, так і для українських частин австро-угорської армії.

Історія та сучасність підтверджують, що лише громадянське суспільство, знання історичного минулого може допомогти уникнути політичного маніпулювання громадською думкою та настроями у майбутньому. Історичні музеї є активними агентами неформальної освіти та соціальними інститутами, що здатні сприяти формуванню громадянської свідомості, у тому числі через звернення до подій “Великої війни”, висвітлення її трагічних та героїчних сторінок, зокрема, подій так званого, Брусилівського прориву.

Брусилівський прорив був лише частиною запланованих дій російської армії на 1916 р. Замість допоміжних, атакуючі дії армій Південно-західного фронту несподівано перетворилися на головні й відібрали стратегічну ініціативу у ворога.

О.О. Брусиловим було успішно вирішено завдання прориву добре підготовленої оборони фронтальним наступом. Успіху операції було досягнуто завдяки обраному О.О. Брусиловим новому методу наступу, сутність якого полягала в прориві позицій противника відразу в декількох місцях на просторі всього фронту, що не дозволяло визначити напрямок головного удару та зводило нанівець маневрування резервами сил захисту. Спроби деяких істориків змінити оцінку фігури О.О. Брусилова (як і самої військової операції) на негативну – не мають достатньої доказовості.

Австро-угорська оборона будувалася протягом дев’яти місяців. Вона була добре підготовлена і складалась з двох або трьох позицій, кожна з яких мала дві-три лінії окопів (по 1,5–2 км), вузлів опору захищених смугами дротяних загороджень, обладнана бетонованими бліндажами. На озброєнні армії вже були вогнемети, на підходах наступаючих чекали фугаси.

18 квітня Брусилов виклав своїм командармам принципи підготовки наступу: жорстка дисципліна та максимальна потайність. Війська та артилерія розташовувались в тилу й були замасковані. На передньому краї знаходились командири, які заздалегідь вивчили призначені для атаки ділянки фронту, з кращих і кмітливих солдат були підготовлені спеціальні штурмові групи. Ретельно і до подробиць проводилась розвідка (візуальна та повітряна), з результатами якої знайомили командирів частин, виконано великий об’єм робіт з інженерного забезпечення наступу. Були створені піхотні плацдарми для атаки із схованок. Лінія замаскованих окопів була просунута на дистанцію 50-300 м від окопів австрійців. Великим досягненням стало налагодження якісної взаємодії між артилерією та піхотою. Атаки ретельно планувались, артилерія повинна була супроводжувати атакуючі сили “вогнем та колесами”. Артилерійські наглядачі знаходились у бойових порядках атакуючих частин.

Прорив проводився одночасно на багатьох дільницях фронту, де була досягнута значна щільність вогню. Завдяки проведенню атакуючих дій практично по всій довжині фронту супротивник не мав можливості здогадатись про місця головних ударів і вчасно ліквідувати прориви своєї оборони перекинувши резерви.

Російська піхота йшла в атаку хвилями (3–4 стрілецькі ланцюги в кожній), які набігали одна за одною через кожні 150-200 кроків, причому, перші хвилі відразу атакували наступні лінії оборони (ця метода отримала назву “атака перекатами” й був використаний пізніше на західноєвропейськім театрі війни).

В кінці червня на фронті встановилася тиша, а новий наступ Південно-Західного фронту вже не мав такого успіху. Втрати російських військ зростали й невеликі підкріплення не допомогли здолати нові лінії оборони. Противнику вдалося стабілізувати фронт, а місцями провести вдалі контратакуючі дії.

Блискавична операція Південно-Західного фронту не отримала того завершення, на яке можна було сподіватися, але зіграла велику роль в ході кампанії 1916 року, повернула Росії частину Галіції та всю Буковину. Для Антанти вдала російська операція принесла значне полегшення на власних фронтах. Австро-угорська армія зазнала нищівної поразки, після якої втратила можливість вести широкі наступальні дії. Сукупні сили троїстого союзу втратили в травні – липні до 1,5 млн. чол. вбитими, пораненими та полоненими, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів та мінометів. Австро-угорські війська після ліквідації наслідків прориву не змогли створити великих проблем для противника аж до виходу з стану війни. Частини українських січових стрільців в подіях брусилівського прориву участі не брали.

Росія також втратила свої наступальні можливості, але, що найгірше, втратила віру в скору перемогу. Останній фактор зіграв вирішальну роль на користь революційної агітації, яка й штовхнула державу в обійми революційної катастрофи.

Фондові зібрання ХІМ, не дивлячись на віддаленість від безпосереднього театру військових дій, мають у своєму розпорядженні експонати, за допомогою яких можливо розкрити сутність 1-ої світової війни та висвітлити її окремі сторінки.

Озброєння австро-угорської армії та німецьких частин в колекції ХІМ представлено наступним чином: кулемет МG-08/15 (Німеччина, 1918 р., №: ОС-124, ОС-12), гвинтівка “Маузер – 08-а” (Німеччина, 1916 р., №: ОС- 87), карабін (кавалерійський штуцер) “Манліхер”, М-95 Штеєр (Австро-Угорщина, 1910-ті р., №: ОС- 108).

З озброєння російської армії того часу в колекції музею не має раритетів: гвинтівка (трьохлінійна, піхотна) “Мосіна”, зразка 1891 р. (Росія, 1900-ті рр., №: ОС- 107), револьвер семизарядний “Наган”, зразка 1895 р., (Росія, №: ОС- 404), гвинтівка (трьохлінійна, піхотна) “Мосіна”, зразка 1891 р. (Ремінгтон, російський заказ, 1917 р., №: ОС-635).

Виявлені також деякі деталі амуніції (недостатньо для повної реконструкції одягу), численні документи та фотоматеріали, нагороди (медалі, хрести, жетони) усіх сторін учасників конфлікту.

Отже, виявлені в колекціях ХІМ матеріали дозволяють висвітлити події 1-ої світової війни та, зокрема, Брусилівського прориву. Ця тема є актуальною у експозиційній та освітній роботі ХІМ, пропаганді справжнього патріотизму, який ніколи не відривається від інтернаціональних гуманістичних основ, базується на об’єктивних знаннях про минуле, а не політичній кон’юнктурі.