До історії створення Харківського історичного архіву

Створення і розвиток Історичного архіву пов’язане з діяльністю Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ). Заснування архіву було покладене у 1880 році. Ініціатором цієї справи виступив дійсний член товариства П.С. Єфименко, який з кінця 70-х років XIX ст. мешкав у Харкові.

Разом зі своєю дружиною Петро Саввич Єфименко стає активним членом Товариства. На одному з засідань ХІФТ у 1879 році у спеціальній доповіді, яка пізніше була опублікована у журналі “Київська старовина”, Петро Саввич звернув увагу присутніх на важливе наукове значення архіву, що знаходився у поганому стані у Чернігівському губернському правлінні і запропонував заходи із врятування архіву. Товариство підтримало ініціативу Єфименка і за допомоги М.В. Калачова 20 серпня 1880 р., на кошти ХІФТ, Чернігівський архів було перевезено до Харкова.

Усього з Чернігова було привезено біля 600 пудів документів Малоросійських закладів скасованих ще в кінці XVIII ст. та 200 старовинних книжок.

Потрібно сказати, що доля архівів Лівобережжя була досить сумною. Акти скасованих судових і адміністративних закладів не збиралися, а якщо збиралися то належно не зберігалися. Зібрані документи знаходились у підвалах і на горищах різних установ. Поступово вони гинули від недоліків приміщень, від дощу, снігу і вогню.

Після переїзду розпочалась копітка робота з упорядкування Чернігівського архіву і вже на 1892 рік було переписано 30980 номерів справ (громадських, карних, військового і фінансового управлінь, адміністративних, церковних і т.п.), в яких містилися цінні історико-етнографічні відомості про території, куди входили Харківська, Полтавська, Чернігівська та частина Курської, Воронезької і Катеринославської губерній.

У 1884 р. за пропозицією П.С. Єфименка і Д.І. Багалія Товариство домоглося того, що в Історичний архів були передані старі справи архіву губернського правління. Серед них були справи: Харківської полкової канцелярії з 1703 р., бригадира Банческула, який командував Слобідськими полками з 1762 р., Слобідських гусарських полків з 1765 р., Харківського Слобідського батальйону з 1770 р. та Слобідсько-Української губернської канцелярії з 1765 р. Пізніше був перевезений архів Новгород-Сіверського поліційного управління (справи з 1735 р.), а у 1890 – Полтавського губернського управління.

Таким чином, в історичному архіві ХІФТ вже на початку 90-х років XIX ст. було зібрано більше 52000 справ і він став єдиним і найкрупнішим сховищем документів, які висвітлювали внутрішню історію Лівобережної та Слобідської України XVIII – першої половини XIX ст.

Розбирала, систематизувала і описувала справи що надходили до архіву спеціальна комісія на чолі з Д.І. Багалієм, який був призначений завідувачем Історичного архіву. Обов’язки архіваріусів виконували А.Д. Твердохлібов (1885-1886 рр.), М.М. Бакай (1886-1888 рр.), М.М. Плохинський (1888-1897 рр.) і Є.М. Іванов (1897-1919 рр.).

З великими складнощами після багаточисельних звернень Товариству вдалося домогтися від Харківського університету грошових субсидій на оплату праці архіваріусів. З 1892 року архіваріус отримував 600 крб. щорічно, а також було виділено нове приміщення більш пристосоване для потреб архіву.

На рубежі 1900 року зусиллями комісії, архіваріусів і добровільних помічників було закінчено упорядкування справ переведених архівів, які і склали два великі відділи-Малоросійський (Чернігівсько-Полтавський) і Слобідсько-Український (Харківський). Було прийняте рішення про публікування докладних описів, а також розробку іменного, предметного і географічного вказівників. До 1905 року було видано 11 друкованих аркушів описів.

Фонди архіву безперервно поповнювалися і у 1910 році їх нараховувалося близько 125000, а описано було до 1914 року 72515 справ.

Архів разом зі створеною спеціальною бібліотекою, що комплектувалася за рахунок обміну виданнями ХІФТ із спорідненими за характером діяльності вітчизняними і закордонними закладами та організаціями, став важливою науково-дослідною базою Товариства. Це підтверджується великою кількістю повідомлень, доповідей, рефератів, які були підготовлені на основі вивчення документів архіву. Вони зачитувалися на засіданнях Товариства, а деякі, більш ніж 80, у вигляді статей і навіть цілих монографій були опубліковані у різних тогочасних виданнях.

За рекомендацією членів ХІФТ в архіві працювали студенти історико-філологічного і юридичного факультетів. Архів був відкритий і для інших дослідників, які не були членами ХІФТ.

Важливим моментом було те, що великі тематичні підбірки історичних документів розкривають не лише заселення південних земель Російської держави у XVI-XVII ст., а також характеризують етнічний і соціальний склад населення Слобідської і Лівобережної України у XVII-XVIII ст., його господарство, побут та матеріальну культуру.

У лютому 1920 року Історичний архів був перетворений у Центральний історичний архів, який був підпорядкований Харківській губнаросвіті.

Таким чином у 90-х роках XIX ст. за активної участі Харківського історико-філологічного товариства був створений історичний архів, який став науково-дослідницькою базою вітчизняної гуманітарної науки.