З історії природоохоронного руху на Харківщині

Цього року члени природоохоронного руху та широка громадськість відзначають декілька важливих ювілеїв з історії природоохоронного руху на Україні, які безпосередньо пов’язані з Харківщиною: 100-річчя громадського природоохоронного руху в Україні – заснування “Студентського Гуртка Шанувальників Природи” при харківському університеті, 95-річчя “Товариства Шанувальників Природи”, 60-річчя створеного державою Українського товариства охорони природи та ІХ з’їзду цієї організації.

Особливу цікавість викликає саме дореволюційний період діяльності товариства, що донедавна залишався недослідженим.

Харківщина має довгу природоохоронну традицію. Багато видатних імен представників наукової та мистецької інтелігенції небайдужих до слобожанської природи, а також є місцем народження організованого громадського природоохоронного руху на Україні. Саме в нашому місті у 1906 році ініціативною групою харківського студентства та професури було покладено його початок. У 1911 р. “Студентський Гурток Шанувальників Природи” було перетворено на “Харківське Товариство Шанувальників Природи”, до складу якого входили провідні вчені, залучалась громадськість міста. Чи не вперше у світі та вперше в Росії у 1913-1914 рр. у Харкові було проведено виставку “Охорони природи”.

Харківське товариство охорони природи, офіційною датою організації якого є 1 серпня 1911 р. – вірогідно, слід вважати найстарішім в Україні, бо воно виникло на базі студентського гуртка любителів природи при Харківському університеті, перші збори якого відбулися ще 1 листопада 1906 року. Таким чином, саме цю дату, напевне, й треба вважати початком організованого громадського руху за охорону природи. Наступне Хортицьке товариство охоронців природи виникло лише у 1910 р.

Керівником студентського гуртка було обрано приват-доцента університету Валерія Івановича Талієва. Одним з його активних членів був В.Г. Авєрін, в ту пору студент-зоолог, в подальшому – відомий вчений, один з організаторів створення перших заповідних територій в Україні, засновник Всеукраїнського товариства мисливців та рибалок. Члени університетського природоохоронного гуртка залучали студентську молодь до озеленення міста, зокрема, саду ім. Шевченка, розширення університетського ботанічного саду, першими привернули увагу громадськості до проблеми впливу діяльності людини на природу, охорону рідкісних рослин та тварин, необхідність збереження мальовничих місцевостей Лівобережної України. Тоді ж сподвижник В.І. Талієва, професор Харківського університету А.М. Краснов підняв свій голос на захист одного з найбільш унікальних куточків Харківщини на узбережжі Сіверського Дінця, який він назвав «Харківською Швейцарією»: майже через 100 років, в 2004 році, на цій території створено перший в Харківській області Національний природний парк «Гомільшанські ліси».

Університетський природоохоронний гурток поступово розширювався, залучав до своїх лав науковців, громадськість, і в серпні 1911 року на його базі виникло Харківське товариство любителів природи, яке очолив вже визнаний на той час лідер природоохоронної справи приват-доцент Харківського університету В.І. Талієв. На засіданнях товариства, що проходили в невеличкому одноповерховому будинку В.І.Талієва по вул. Чернишевській, 82, обговорювались питання вивчення та охорони природи Харківської губернії, популяризації ідей захисту пам’яток природи. Часто організовувались екскурсії — до Слав’яногорська по річці Сіверський Дінець, в Аcканію-Нова, на Кавказ, до Криму, Туреччини. Харківське товариство любителів природи швидко завойовувало авторитет та популярність в наукових та громадських колах як в Росії, так і за кордоном.

Товариство мало свій друкований орган — “Бюлетені Харківського товариства любителів природи”. По 5–6 номерів цього журналу виходило щорічно, аж до 1918 року, тематика природоохоронних матеріалів була різнобічна: захист пам’яток неживої природи, пропаганда охорони лісів, птахів, звірів. Цей журнал, по праву вважався кращим з питань охорони природи в дореволюційній Росії.

В 1913 році В.І.Талієв видає в Харкові одну з перших в Росії природоохоронних книг, яку так і називається “Охраняйте природу!”, відкриває музей охорони природи. За його редакцією друкується серія науково-популярних книг з охорони природи: “Календар Харківського товариства любителів природи”, “Птахи — друзі людини”. Поряд з цим, члени Товариства, а їх нараховувалось вже 223 чоловіки, готували матеріали щодо збереження пам’яток природи Харківської губернії: Коробових хуторів, Святих гір на р. Сів. Дінець, крейдяних пагорбів біля с. Білокузьминівка, читали лекції, видавали статті тощо.

Особливою подією в громадському та науковому житті дореволюційної Росії стала організована стараннями активістів Харківського товариства любителів природи, виставка охорони природи, яка проходила з 22 грудня 1913 року по 12 січня 1914 року. За двадцять днів роботи виставку відвідало майже 10 тис. громадян, через кілька днів після її відкриття перед будинком медінституту вишикувались великі черги бажаючих ознайомитись з її експонатами, приїздили вчені з Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Казані, зарубіжні фахівці. Виставка мала 15 розділів, характер експонатів — фотографії, картини відомих усьому світу пейзажистів, карти, книги, біологічні колекції, моделі заборонених пристосувань для рибальства та мисливства, штучні гніздівлі, дитячі поробки, тощо.

М.Ф. Сумцов   майбутній фундатор Музею Слобідської України – на сторінках місцевої преси пропонував створити на базі виставки постійнодіючий музей, що і було реалізовано згодом ініціативою В.І. Талієва.

Після виставки багато людей виявили бажання стати членами Харківського товариства любителів природи. Через два місяці експозиції виставки було перевезено до Києва , де вона привернула увагу численної публіки.

До всіх заходів, що проводило в ту пору Харківське товариство, можна додати слово “вперше”: День зустрічі птахів, охорона вцілілих степових ділянок, збереження колоній бабака. Через участь в Товаристві населення поступово втягувалося в громадську роботу, спрямовану на охорону та відтворення природних ресурсів. За честь бути членами Харківського товариства любителів природи вважали багато хто з вітчизняних та зарубіжних учених: академік І.П. Бородін, професор К.А. Тимирязєв, німецький учений-натураліст Конвенц, організатор заповідника Асканія-Нова Фальц-Фейн.

На початку 1917 року Харківське товариство любителів природи надрукувало плакат, на якому було розміщено звернення В.І. Талієва до Тимчасового уряду та всього народу, в ньому він закликав при вирішенні земельних питань зберігати еталони природи, що мають величезну цінність для науки та суспільства. Актуальність цієї проблематики не зменшилася і сьогодні.

В перші післяреволюційні роки В.І. Талієв як ніколи активно пропагує ідеї охорони природи перед найрізноманітнішою аудиторією — на заводах, перед студентами, в середовищі інтелігенції, у вересні 1918 р. бере участь у першому з’їзді дослідників природи України. В ці роки в Україні починають створюватися перші заповідники, братися під охорону пам’ятки природи. Активно продовжує діяти Харківське товариство любителів природи: в 1919 р. його активісти видають книгу “Что такое национальные парки и для чего они учреждаются”, В.І. Талієвим розробляються проекти законів “Об охране памятников природы Украины”, “Об охоте”, “Об охране рыб”.

Чимало зусиль для розвитку природоохоронної справи на Харківщині доклали відомі вчені Віктор Авєрін, Володимир Станчинський, Олександр Яната. Невдовзі такі громадські організації з вивчення та охорони природи з’являлись в різних містах України, але їх діяльність в той період була розрізненою, велась стихійно, без єдиного плану.

Післявоєнний час позначився створенням державного Українського товариства охорони природи у 1946 р., а в 1949 р. були засновані його обласні філії, серед яких і Харківську обласну організацію Українського товариства охорони природи. Радянський період розвитку природоохоронного руху – окрема сторінка, яку слід розглядати на широкому тлі екологічних та історичних змін.

Природнича тематика не залишає і виставки та експозиції ХІМ, буденної екскурсійної роботи. Тема взаємовідносин природи і людини традиційно займає чільне місце у просвітницькій роботі співробітників ХІМ. Так, наприклад, в експозиції “Наш край у 9 – 18 ст.” про відмінну екологію давніх часів свідчать розміри рибальських гачків, які використовували жителі давньоруського міста Донець. Про знищення людиною цікавого виду тваринного світу України згадуємо демонструючи великий ріг тура – сигнальний пристрій запорізьких козаків. Яскравим полотном “Перші поселенці Харкова” та діорамою харківської фортеці зустрічає відвідувачів частина експозиції присвячена українській колонізації краю. Підтверджує розповідь великий човен-катамаран, видолблений з одного велетня-дуба, на якому привозили у 18 столітті зерно на ярмарок по Сіверському Дінцю.

У фондах музею зберігається невелика кількість предметів пов’язаних з історію природоохоронного руху: перші видання товариства, випуски бюлетеню, фотоальбом виставки 1913/1914 рр., листівки з видами природних скарбів краю, тощо.

Харківське товариство любителів природи початку 20 ст. стало провідним центром природоохоронного руху не тільки в своєму регіоні, а по всій Україні. Підняті проблеми та приклади його діяльності, залишаються актуальними і на сучасному етапі розвитку, коли справа охорони рідного природного середовища все більше залежить від ініціативи самої громадськості, її обізнаності та дієвої екологічної свідомості.