Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Кінські нащічники з поховань Протопопівського курганного могильника

Конференція, присвячена 15 річниці незалежності України

Бабенко Леонід Іванович

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Однією з найрепрезентативніших складових оздоби кінської збруї скіфського часу є нащічники, однак серед сіверськодонецьких пам’яток V ст. до н.е. подібні прикраси на цей час представлені лише знахідкою у двох поховальних комплексах протопопівського могильника.

Протопопівський могильник знаходився в урочищі “Могилки”, на правому березі річки Нецвітайки (права притока р. Уди), на південній околиці села і досліджувався на протязі двох сезонів ‑ у 1973 році експедицією УТОПІК під керівництвом Н.Г. Коленченко та в 1976 році експедицією Харківського історичного музею під керівництвом В.Г. Бородуліна. Обидва кургани (№№3 та 5), комплекси яких містили нащічники, були розкопані у 1976 році.

У кургані № 3 нащічники знаходилися у південній ніші, що була опущена на 0,35 м нижче дна могили та мала довжину 0,85 м, глибину 0,5 м і висоту 0,55 м. У ніші, крім нащічників, був знайдений і ряд інших предметів кінського спорядження ‑ 2 псалія, 2 шестикутних налобника (?), 4 дрібні бляшки різної форми, ворварки.

Нащічники з кургану № 5 також були покладені у нішу-схованку напівкулястої форми, виритої у північній стінці могили, напроти правої ноги небіжника. Разом з нащічниками у ніші знаходилися такі предмети кінського спорядження як місяцеподібна підвіска, 24 дрібні бляшки, 2 пряжки, ворварки.

Нащічники з кургану № 3 репрезентовані бляхами (2 екземпляра) у вигляді широких шестипалих лап. Бляхи мають напівокругле закінчення, таким чином центральні пальці дещо довші за крайні. Добре передані суглоби кожного з пальців у вигляді рельєфних округлих потовщень. Зап'ясток вузький, підпрямокутної форми, орнаментований з обох боків прокресленим візерунком у вигляді ланцюжку опуклих квадратиків. На зворотньому боці ‑ масивна напівокругла петелька. Номінативний перелік подібних блях доволі широкий ‑ це “кисть людської руки” [Ильинская, 1968; Привалова, 1993; Мурзін, Ролле, Білозор, 1996; Мурзин, Ролле, Херц и другие, 2002; Бандуровский, Буйнов, 2000], “лапа хижака (лева)” [Манцевич, 1987], “медвежа лапа” [Бессонова, 1994], “лапа котячого хижака” [Скорый, 1997] тощо. Незважаючи на подібну строкатість найменувань, прийнятне як антропо-, так і зооморфне трактування цього образу ‑ в залежності від особливостей іконографічного оформлення пальців. Відомі як бляхи з досить виразним великим пальцем руки (антропоморфізм), так і з відсутністю такого (зооморфізм) [Шкурко, 1976]. За оформленням зап'ястя можна розрізнити декілька іконографічних варіантів подібних блях ‑ зі зап'ястком, оточеним рубчатим краєм (кургани № 2 поблизу с. Аксютинці, біля с. Хитці, № 6 біля м. Круполь, Солоха, Вакулина Могила, № 2 біля с. Корніївка, № 1/2 Стеблівського могильника), з округлим розширенням на кінці зап’ястка, що характерно для блях з пам'яток більш пізнього часу (кургани № 2, ур. Галущине, поблизу с. Кошевате), з коротким вузьким зап'ястком (кургани № 4 біля с. Берестняги, № 398 поблизу с. Журівка, № 2 в урочищі Стайкін Верх, біля с. Крячківка, поховання поблизу с. Стили Донецької області, № 26/1 біля с. Новоселка, №№ 1, 6, 21 Перещепинського могильника) тощо. Протопопівські бляхи належать до останнього варіанту, особливістю їх іконографії є наявність рельєфного орнаменту по обидва боки зап'ястка та шестипалість. Подібними шестипалими лапами оформлені кінці псалія з кургану № 7 біля с. Руська Тростянка.

Бронзові ажурні нащічники (2 екземпляри) з кургану № 5 належать до добре відомого кола блях з одностороннім рельєфним зображенням у профіль згорнутого у кільце хижака (вовка) [Шкурко, 1969; Ильинская, 1971; Полидович, 1994]. Схема традиційна ‑ голова, тулуб та хвіст хижака утворюють коло, всередині якого знаходяться лапи тварини. Розташування лап паралельне, зворотньосиметричне ‑ передпліччя передньої лапи паралельне гомілці задньої; кисть передньої лапи “дотикається” колінного суглобу, а кисть задньої ‑ ліктьового. Звужений посередині писок розширюється біля носа. Паща роззявлена, але відвисла донизу нижня щелепа передана дуже схематично. Дрібні деталі морди хижака (око, ніздрі) ледь помітні. Загострене вухо з добре виділеною раковиною стирчить догори. Тіло довгасте, сухорляве. Випуклим рельєфом підкреслені м'язи плеча та стегна, поверхня яких вкрита прямими прокресленими смугами, що імітують шерсть хижака. Хвіст витягнутий по периметру і майже торкається писка тварини. Кінець хвоста та загнута кисть задньої лапи оформлені у вигляді пташиних голівок, зображення яких передане дуже схематично, як і зображення пташиної голівки позаду плеча. Подібний схематизм у зображенні характерний саме для нащічників з лісостепових пам'яток [Шкурко, 1969]. На зворотному боці ‑ петелька підтрапецієподібної форми. Діаметр ‑ 3,6-4,1 см. Найбільш близькі за іконографією аналогії походять з курганів № 8 могильника Часті кургани, № 398 біля с. Журівка, № 491 біля с. Макіївка, № 499 поблизу с. Басівка, Книшівського городища, а також з грабіжницьких розкопок Староживотинного могильника.

Датуються обидва комплекси, як і весь могильник в цілому, першою половиною-серединою V ст. до н.е. Появу пам'ятки слід пов'язувати з вірогідною міграцією у сіверськодонецький регіон у кінці VI-початку V ст. до н.е. певних етнічних угрупувань, що були носіями такої нехарактерної для місцевого населення ранньоскіфського часу риси поховального обряду, як поховання загнузданих коней чи наборів предметів кінського спорядження, поміщення котрих в могилу символізувало поховання коня.