Конференція, присвячена 15 річниці незалежності України
Тези наукових доповідей (повідомлень)
В 20-х роках ХХ ст. вагому роль у роботі по охороні, вивченню та збереженню пам’яток історії та культури відігравали міські, окружні та місцеві музеї. Серед них – Музей Слобідської України ім. Г.С. Сковороди.
Ідея його заснування належала Харківському музейному товариству ”Музей Слобожанщини“. Цей задум було підтримано Етнографічною секцією Харківського Губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (Губкопмису) під час реорганізації всіх Харківських музеїв на початку 1920 року. Музей отримав всеукраїнський масштаб своєї діяльності.
Не дивлячись на те, що в основу діяльності музею були покладені етнографічні завдання, увага співробітників зосереджувалась і на охороні пам’яток історії та культури. Зазначалось, що “…конче потрібною є реставрація старих і нових впливів в пам’ятках народнього побуту…“ . До того ж ”досліджуючи минуле України, Музей ретельно збирає та розшукує ті пам’ятки старовини, що до самої останньої пори ще переховуються в приватних осіб, чи то підвалах, горищах…“.
З січня 1920 р. до 15 вересня 1922 р. (дня смерті) М.Ф. Сумцов завідував Музеєм Слобідської України, не вважаючи на свою хворобу, матеріальні труднощі та важкі умови праці. Протягом 1922-1929 рр. на посаді директора музею перебуває Р.С. Даньковська, під час керівництва якої установа набуває статус республіканського науково-методичного центру.
Наукова діяльність М.Ф. Сумцова була міцно пов’язана з його громадською працею, діяльністю по збереженню пам’яток. Ще під час громадянської війни він керував Етнографічною секцією Харківського Губкопмису. Цікаво відзначити, що під час його керівництва музеєм (1920-1922 рр.) було налагоджено тісний зв’язок закладу з державними пам’яткоохоронними установами. По-перше, до складу музейної секції Губкопмису ввійшли всі завідувачі музеями Харкова, у тому числі й М.Ф. Сумцов, а також співробітники музею – Даньковська Р.С., Ніколаєв О.О., Рєдін М.Є. По-друге, такі співробітники музею, як М.Ф. Сумцов, Р.С. Даньковська, О.О. Ніколаєв входили до списку службовців Губкопмису. Крім цього, М.Ф. Сумцов та Р.С. Даньковська ще й були членами етнографічної секції Губкопмису. До того ж всі співробітники музею були й членами науково-дослідної кафедри історії української культури Харківського інституту Народної освіти.
Музей мав декілька напрямів діяльності по охороні, вивченню та збереженню пам’яток: науково-дослідний, пошуковий, експозиційний та ін.
Досить широкого масштабу набули науково-дослідний та пошуковий напрями роботи. Особисто акад. М.Ф. Сумцовим робились екскурсії для огляду та пошуку книжок у місті (на вул. Усовську, Озерянський базар, вул. Конторську); О.О. Ніколаєвим – огляд складів покинутих будинків з метою пошуку рухомих пам’яток. Останнім були прийняті конкретні заходи для охорони будинку художника С.І. Васильківського на вул. Московській та ін.. Обидва науковця відвідували й Благовіщенський майдан з метою огляду складів з посудою.
Була зроблена низка екскурсій для огляду книжкових складів, на яких О.О. Ніколаєвим були знайдені книжки та картини, що мали музейну цінність. Наприклад, під час чергової екскурсії було знайдено картини художника Котарбинського (передані до Харківського Художнього музею). А в результаті відвідання О.О. Ніколаєвим покинутого будинку на вул. Пушкінській, 90, було знайдено та забрано до музею декілька картин художника С.І. Васильківського. Все це сприяло більш повній організації виставки художника С.І. Васильківського. Уже 22 лютого 1925 р. (під час ІІ виставки музею) було представлено 155 картин та етюдів цього художника.
Приділялась увага й архітектурним пам’яткам. 16 грудня 1920 р. було зроблено доповідь на з’єднаному засіданні музею та етнографічної секції Харківського Губкопмису про “необхідність вжити заходів до охорони дерев’яного будинку художника Васильківського по Катерининській вул., котрий ухвалено зруйнувати”. Для збереження пам’ятки було прийнято рішення увійти в зносини з Губкопмисом та Міськомгоспом, внаслідок чого було врятовано будинок.
При виконанні своїх обов’язків, співробітники музею долали цілий ряд труднощів післявоєнного часу. Не дивлячись на відсутність коштів, холод у приміщенні, малий штат співробітників (7 осіб), музей поповнювався експонатами за рахунок пожертв, обмінів та купівлі. Так, за період з 1920-1925 рр. до музею надійшло 2046 нових експонатів та 438 книги.
З часом розширюються і географічні масштаби діяльності музею. З 01.05. 1925 р. по 01.04. 1927 р., з метою поповнення музею і продовження вивчення побуту краю, співробітниками музею були зроблені пошукові експедиції не лише по Харкову, Харківському, Зміївському, Валківському повітах, але й на Київщину, Полтавщину, Чернігівщину, Крим, Кавказьке побережжя Чорного моря, звідки було привезено багато цінних рухомих пам’яток (картини, рукописи та ін.).
Серед речей, що були виставлені 22 жовтня 1925 р., звертали на себе увагу картини художників – Рєпіна, Пимоненка, Бодаревського, Куїнджі, Похітонова, Мікєшина, а також цінні рукописи, перші видання Харківської університетської друкарні, писанки, кераміка, різьба та ін.
Треба зазначити, що рукописний відділ музею складався з 40 писемних пам’яток, які частіше потрапляли до нього випадково. Це документи з архіву Самборського, Масловича й Гоголь-Яновських та ін.
Таким чином, діяльність Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди в першій половині 20-х років ХХ ст. набуває не лише традиційного для тогочасних музейних установ науково-дослідного та експозиційного напряму, але й пошукового у межах охорони, вивчення та збереження пам’яток історії та культури. Ця тенденція була характерна практично для всіх музеїв, особливо після ліквідації Вукопмису в 1922 р. Вагому роль у пам’яткоохоронному русі Харківщини зіграла самовіддана діяльність співробітників Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди на чолі з акад. М.Ф. Сумцовим, Р.С. Даньковською.