Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Серед сімейно-родинної обрядовості весілля є найважливішою подією в житті кожної людини. Весільна обрядовість супроводжується найбільшою кількість застіль і, відповідно, відрізняється побутуванням різноманітного обрядового весільного хліба. З метою порівняння окремих моментів, які стосуються хліба та частувань, зупинимось на передвесільній обрядовості Слобожанщини та Полісся.
Основним етапом передвесільного циклу є сватання, яке не обходиться без обміну хлібом та частуванням гостей. Обов'язковим елементом сватання, якщо між батьками молодого та молодої було досягнуто згоди, був “могорич”. В окремих районах Полісся та Слобожанщини “могоричем” називали заключний етап сватання, на який скликали родичів та сусідів як молодого, так і молодої. Назву застілля можна пояснити тим, що між сватами та родиною дівчини укладалась певна домовленість, а “могорич” вважався позитивною ознакою різних торгових угод та договорів. Горілку постачала не лише сім’я молодої, а й молодого. Після того, як могорич був випитий, договір вважався непорушним.
В ряді сіл Харківщини специфікою сватання є його роздвоєність на власне сватання і “вареники”. Остання обрядодія проходила в хаті дівчини в колі неодруженої молоді, в той час як після обрядового скріплення передшлюбної угоди старости і батьки молодих відправлялися на гостину до нареченого. Назва обряду походить від того, що дівчата під час цієї обрядодії виготовляли вареників, після чого пригощали ними бояр.
Аналогію відокремлення гуляння сімейних і неодруженої молоді знаходимо і на Поліссі, але не під час сватання, а на наступних після нього етапах: “запоїнах”, “змовинах”. Варто зазначити, що в окремих селах Полісся ці етапи, так як і “вареники” на Слобожанщині, проходили в один вечір із сватанням. Ввечері всі дорослі їхали на частування в дім молодого. Молоді в цей час в домі молодої “здають молодецтво”. Молодий за власні кошти купляв горілку, молода від себе пекла млинці.
Обов'язковим елементом весільної обрядовості обох регіонів є виготовлення та обдаровування весільним хлібом, короваєм, роду молодої та молодого. Коровайний обряд (в обох молодих) відбувався із дотриманням усіх компонентів (запрошення на коровай, розчинення тіста, оздоблення печивом, ритуальне вимітання печі, саджання в піч, носіння хлібної діжі та стукання нею об сволок), прикмет та вірувань.
Хоча здебільшого виготовлення короваю вважалося прерогативою одружених жінок, на Харківщині траплялися випадки, коли замішування тіста доручалося двом чоловікам: дружкові та піддружому. В окремих селах Центрального Полісся теж зафіксовано наявність представника чоловічої статі, хлопчика, при розчиненні короваю, але на нього покладався лише обов’язок благословення борошна, яке брали на виготовлення короваю. Присутність чоловіка в коровайному обряді серед коровайниць могла символізувати собою силу чоловічої продуктивності, участь чоловіка у зачатті нового життя.
Окремі села Харківщини різнилися від Полісся і кількістю весільних короваїв. Для Полісся характерним було виготовлення одного короваю окремо у молодої і окремо у молодого, рідше один на двох. На Слобожанщині могли випікати і по 3 короваї у молодого і молодої. Кожен з короваїв в даному випадку мав свою назву: “княжий коровайчик”, “великий коровай”, “довгий коровай”. Назва останнього поширювалася лише на коровай молодої, назву третього короваю у молодого джерела не подають.
Як бачимо, попри загальноукраїнську спільність передвесільної обрядовості окремі регіони різнилися окремими її компонентами. Це пов’язано з особливостями історичного розвитку регіону, взаємодією з іншими етнічними групами, а також із більшою чи меншою збереженістю традиційних форм і елементів народної культури.