Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Питання територіальних меж Слобідської України досі остаточно не вирішене попри усю його актуальність та нагальність. Етнографічна література початку, середини та кінця ХХ ст. подає різні відомості щодо цього.
Акад. Д.І. Багалій пов’язував кордони Слобожанщини з кордонами слобідсько-українських полків. Такої ж точки зору дотримувався і дослідник історії та економіки Слобідської України А.Г. Слюсарський.
Багатотомна “Історія міст і сіл Української РСР”, яка друкувалася наприкінці 1960-х рр., включає в межі Слобідської України Харківську область повністю, південні райони Сумської, північні райони Донецької та Луганської областей Української РСР та південь Курської, Бєлгородської та Воронезької областей Російської РФСР.
Останніми роками вийшли наукові дослідження, в яких кордони Слобожанщини обмежуються територією сучасної Харківської області, деякими районами Сумщини, Донеччини та Луганщини. До території Слобожанщини включаються і деякі населені пункти Полтавщини. Напр., такий погляд викладений у колективній монографії Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського “Украинцы”, що вийшла друком у Росії (Москва: Наука, 2000).
Включення до кордонів Слобожанщини і сучасної Східної Полтавщини явище не рідкісне. Така думка наводиться у роботах сучасних дослідників окремих видів української традиційної культури Сходу України. Підстави для такого поєднання дають предмети матеріальної культури, які використовувалися на даному ареалі.
Проте, на нашу думку, визначення кордонів етнографічного регіону лише за розповсюдженням якогось виду посуду чи типом крою деталі одягу некоректно, адже при цьому ігноруються як час і причини заснування певних поселень, так і їхня історія, особливості міграційних процесів.
Врахувавши час заснування поселень, приналежність земель, етнічну приналежність переселенців, історію розвитку краю, ми вважаємо найправильнішим вважати Слобожанщиною землі, на яких були розташовані слобідсько-українські полки, південь Бєлгородської (по лінії Суджа – Корлибіно, Урив) та південну частину Воронезької губернії XVIII ст. (між землями Ізюмського та Охтирського полків).
Тобто, за сучасним адміністративним поділом до Слобожанщини мають бути включені в Україні: Недригайлівський, Білопільський, Сумський, Лебединський, Краснопільський, Тростянецький, Охтирський, Великописарівський райони Сумської області; Харківська область; Краснолиманський, Слов’янський, Олександрівський, Артемівський райони Донецької області; Троїцький, Сватівський, Білокуракінський, Новопсковський, Марківський, Кремінський, Старобільський, Новоайдарський, Біловодський, Міловський, Станично-Луганський райони Луганської області; частина Котелевського (сс. Котельва, Мала та Велика Рублівки) та Чутівського (с. Филенкове) районів Полтавської області; – в Російській Федерації: Дмитрівський, Фатежський, Рильський, Льговський, Суджанський, Обоянський, Щигровський, Солнцевський, Бєловський, Курський райони Курської області; Борисовський, Ракитнянський, Грайворонський, Івнянський, Бєлгородський, Яковлевський, Шебекінський, Корочанський, Старооскольський, Новооскольський, Валуйський, Ровеньківський, Тихососнівський, Волоконовський, Касторнівський, Олексіївський райони Бєлгородської області; Кантемирівський, Богучарський, Петропавлівський, Калачевський, Воробьйовський, Новохоперський, Борисоглебський, Таловський, Павловський, Россошанський, Ольховатський, Подгоренський, Каменський, Острогозький, Коротоякський, Бобровський, Анненський, Георгіу–Дезький, Ново-Усманський, Воронезький, Хохольський, Репьєвський, Семилуцький та ін. райони Воронежської області.