Конференція «Подвигу народному жити у віках», присвячена 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні
Тези наукових доповідей (повідомлень)
В 1982 році експедицією Харківського історичного музею під керівництвом В.Г. Бородуліна було розкопано курган, що входив до складу курганної групи з 6 насипів, розташованої в 0,5 км на південний схід від смт. Коротич.
Висота насипу складала 0,65 м, діаметр по лінії північ-південь ‑ 26 м, захід-схід ‑ 22 м. Могильна яма прямокутної форми (3,7 х 3,45 м) знаходилася у центральній частині кургану і була орієнтована по лінії північ/північ/схід-південь/південь/захід. Глибина могили від рівня поховального грунту ‑ 3,45 м. Могилу оточував глиняний викид діаметром до 12 м. На поверхні глиняного викиду місцями зафіксовані залишки зітлілої деревини товщиною 5-7 см. Зітліле дерево лежало також навколо могили під викидом, на рівні поховального ґрунту, займаючи ділянку 10 х 12 м.
На дні могили зафіксовані залишки дерев’яної гробниці у вигляді 7 стовпових ямок: 4 ‑ по кутам могили та 3 ‑ по середині бокових стінок (за виключенням південної) Уздовж стінок могили по периметру вирита канавка шириною 0,2-0,25 м, глибиною 0,2 м. У стовпових ямках та канавці виявлені залишки зітлілого дерева. Біля східної стінки, на південь від середнього стовпа знаходилася схованка довжиною 0,5 м , шириною 0,35 м, та глибиною 0,4 м, на дні якої збереглися відбитки залізних іржавих предметів.
Поховання парне. У грабіжницькому лазі виявлені фрагменти фалангів пальців, кістки верхніх кінцівок та декілька хребців, ребра, уламки тазових кісток та череп одного з похованих. Поблизу південної стінки могили, в 0,6 м вище дна могили знаходилися залишки кістяка іншого похованого ‑ череп, ребра та хребці. На дні ями in situзафіксовані кістки стопи, положення яких свідчить про можливе орієнтування одного з похованих головою на південь.
У 0,3 м від східної стінки, поблизу схованки, вістрями на південь лежали два залізних наконечникисписа. Втоки списів виявлені в канавці біля північної стінки. Біля південної стінки знаходився сагайдачний набір із 140 бронзових наконечників стріл, що лежали вістрями на схід, смужкою шириною 24 см. Ще 2 наконечника стріли знайдені під залишками тазових кісток.
Уздовж східної стінки головою на південь лежав кістяк коня. Череп коня був розвернутий у протилежний бік і знаходився зверху на крупі, храпом до східної стінки. Залізні вудила та псалії виявлені поблизу південної стінки, у 0,3 м вище дна могили. Поруч, на глибині 2,85-3,45 м від рівня поховального грунту знайдені бронзові вуздечкові бляшки, ворворки та підпружна пряжка прямокутної форми.
Безперечно, найбільш цікавою рисою поховального обряду коротичанського комплексу є присутність супроводжуючого поховання коня в загальній з небіжчиками могилі. Думку про нетиповість подібних поховань для сіверськодонецьких пам'яток (Шрамко, 1962, с.230; Щегленко, 1983, 115-117) уже спростовано (Бабенко, 1999; 2004; Бандуровский, Буйнов, 2000, с.48, 49).
Супроводжуючі кінські поховання у спільній з небіжчиком могилі, за думкою С.А. Скорого, є ознакою більш широкого етнокультурного діапазону і належать до загальноіранських рис поховального обряду (Скорый, 2003, с.53, 92). Подібні поховання краще репрезентовані в пам’ятках ранньо- та середньоскіфської доби. Серед степових пам’яток можна нарахувати щонайменш 8 випадків, з яких до найбільш яскравих належать кургани № 11 с. Підгороднє на Дніпропетровщині, № 1 поблизу м. Арциз Одеської області, Медерівський курган тощо. Ще краще кінські поховання в загальній могилі репрезентовані в пам’ятках Дніпровського Правобережжя – 1 випадок серед архаїчних поховань, 12 ‑ в комплексах середньоскіфського часу, 6 випадків припадає на пізньоскіфські пам’ятки (Ковпаненко, Бессонова, Скорый, 1989, с.36, 40, 48; Скорый, 2003, с.55, 57, 59, 92).
У курганах пізньоскіфського часу переважають поховання коня в окремій могилі, що за думкою багатьох дослідників, є власне скіфською рисою поховального обряду (Бессонова, 1990, с.29; Ольховский, 1991, с.164; Скорый, 2003, с.48, 49, 53). Показово, що і решта відомих комплексів сіверськодонецького регіону також репрезентована пам’ятками виключно кінця V-IV ст. до н.е. з похованням коня або його частини в окремій могилі (кургани № 3 біля с. Старий Мерчик, № 2 біля с. Мала Рогозянка, № 7 поблизу с. Пісочин) чи в ніші (№ 9 біля с. Пісочин).
Поховальні комплекси з близьким за складом набором предметів кінського спорядження, добре відомі серед лісостепових пам'яток, що традиційно датуються більшістю дослідників першою половиною V ст. до н.е. (кургани №№ 396, 400, 401, 413, В біля с. Журівка, 411 біля с. Пекарі, 499 поблизу с. Басівка тощо). Однак за хронологічною шкалою, розробленою А.Ю. Алєксєєвим для старожитностей V ст. до н.е., комплекси з бляшками з рубчатим краєм та пластинчатими налобниками у вигляді ромбу складають другу хронологічну групу пам'яток, з яких найбільш ранні датуються рубежем першої-другої чверті V ст. до н.е. (Алексеев, 1991, с.51; 1992, с.114-116). Базисні наконечники стріл з широкою основою в сагайдачних наборах другої половини V ст. до н.е малорепрезентативні, що дозволяє визначити хронологічні рамки коротичанського комплексу в межах другої чверті V ст. до н.е.
Звертає увагу відсутність серед пам’яток сіверськодонецького регіону ранньоскіфського часу поховальних комплексів з предметами кінського спорядження, що вирізняється на фоні широкої репрезентативності (до третини від загального числа) подібних поховань у синхронних пам’ятках суміжних регіонів. Раптова поява з V ст. до н.е. у похованнях населення сіверськодонецького регіону загнузданих коней (чи їх частин) та предметів кінського спорядження може бути свідченням міграції на цю територію у зазначений час певних етнічних угрупувань, які були носіями даної риси поховального обряду.