Розвиток ремесла на Балаклійщині у 19 ст.

З давніх давен український народ займався різноманітними промислами і ремеслами. Ремесла, пов’язані з обробкою мінеральних речовин і продуктів тваринництва, існували вже за часів трипільської культури.

У Київській Русі налічувалось понад 100 ремісницьких спеціальностей- ковалі, гончарі, ткачі, склодуви і т. п. У 15-17 ст. Таких спеціальностей було вже понад 270. На кінець 19 ст. розвиток ремесел і художніх промислів досяг свого апогею.

До найпоширеніших на Україні художніх промислів відноситься вишивка, виробництво художніх тканин, килимарство, ткацтво, розпис тканин, в’язання, вироби з бісеру, художня обробка дерева, заліза, каменю, кістки, шкіри, гончарство, гутне скло, виготовлення ювелірних виробів.

Говорячи про розвиток ремесел та художніх промислів на Балаклійщині, треба зазначити,що в нашій місцевості вони широкого розвитку не набули. Це тому, що Балаклія, як і інші населені пункти, довгий час залишались військовими поселеннями, більша частина населення повинна була нести військову службу. Розвивались ті ремесла, які були пов’язані з виготовленням предметів повсякденного вжитку.

По-перше, в кожній сім’ї пряли і ткали полотно, використовуючи для цього традиційні найпростіші пристрої-прялку, гребінь, ткацький станок. Пряли нитки, з яких потім ткали домоткане полотно, рядна, сукно. З домотканого полотна шили одяг (сорочки, запаски, штани, жіночі головні убори), рушники, настільники. З сукна шили свити і інший теплий одяг.

Всі ці речі прикрашались вишивкою, і це ще одне з ремесел, що розвивалось на Балаклійщині.

Були в Балаклії і ремісники, які займалися вичинкою шкіри для взуття, сідел, інші займалися вичинкою овчини.

По селах ходили кушніри, швеці, сапожники, які з цих матеріалів шили кожухи, свити, взуття, головні убори.

В кожному населеному пункті була кузня- одне з найповажніших місць. В Балаклії працювала не одна кузня. Ті вулиці, на яких вони знаходились називались “Кузні"( нині вулиця Набережна) і “Кузнечна” проходив шлях в одну сторону на Харків, в іншу – на Петрівськ, тому в кузнях на цій вулиці було завжди людно. Адже в той час кузня була не тільки місцем,де можна було замовити серп, ножиці, ніж чи підкувати коня, а й почути новини, обмінятися інформацією.

Займалися на Балаклійщині і деревообробним промислом. Чоловіки за допомогою спеціальних інструментів виготовляли ложки, черпаки, бочки, корита лопати, совки, відра, вила і т. п.

Плетінням з лози, яке вважається одним з найдавніших видів обробки дерева, також займалися на Балаклійщині.

Всі вище названі ремесла були пов’язані з виготовленням речей повсякденного вжитку.

Але були на Балаклійщині ремесла (нехай і дуже мало), пов’язані з виготовленням продукції на продаж.

Гончарі виготовляли посуд, який продавався чи обмінювався на іншу продукцію на ярмарках.

У Балаклійського сотника була своя винокурня, де виготовлялись горілчані вироби на продаж.

Поміщик Данилевський біля с. Велике виготовляв скло, цим же займалися на скловарному заводі в с. Асіївка (поміщик Матюшкін). Скло поставляли в Балаклію та інші міста.

Селяни-кріпаки в поміщиків для продажу виготовляли дьоготь, смолу, вугілля для кузень.

Ось такі ремесла набули розвитку на Балаклійщині і особливо процвітали в 19 ст.

В 20 ст. ремесла поступово занепадають, не витримуючи конкуренції зі зростаючою промисловістю, і трансформуються у види декоративно-прикладного мистецтва.

Сучасні майстри декоративно-прикладного мистецтва, жителі Балаклійського району, зберігаючи традиції і надбання своїх дідів-прадідів, які були ткачами, гончарами, ковалями, ложкарями, займаються обробкою дерева, різними видами в’язання вишивкою, килимарством, виготовленням речей з соломки. Витвори їхніх рук неодноразово експонувались на виставках в Балаклійському краєзнавчому музеї.