Матеріали М.М. Синельникова у фондах ХІМ

В наступному 2005 році культурна громадськість Харкова відзначатиме 150-річчя з дня народження видатного театрального діяча, режисера, актора і педагога – Миколи Миколайовича Синельникова (31.01.1855 – 19.04.1934). В фондах ХІМ зберігаються деякі матеріали, що висвітлюють творчу діяльність митця (програми, афіші, фото) та такі, що мають меморіальну цінність (телефонний апарат, вітальні адреси, папки для адресів). Останні музей отримав від нащадків митця − Кирила Олександровича та Наталії Кирилівни Барової − у 2003 році.

Харків’янин М.М. Синельников за характером творчості належить до кола діячів російської культури на Слобожанщині. Його творчість і життя закарбовані не тільки в історії російського театру – вони є часткою історії Харкова, культурного життя нашого суспільства часів Російської імперії та СРСР.

На жаль, біографія М.М. Синельникова ще має багато білих плям, дослідників цікавила перш за все його творча діяльність. Відомо, що він народився у Харкові в сім’ї повітового вчителя, здобув середню освіту в гімназії, а далі навчався в університеті. Ще гімназистом втративши батька співав у церковному хорі, а студентом підробляв у міському театрі, яким тоді керував антрепренер М.М. Дюков. Саме тут народилося те велике кохання, яке М.М. Синельников проніс через все своє життя – любов до театрального мистецтва. Йому він присвятив усього себе без остатку.

В січні 1874 р. розпочалась театральна кар’єра митця, як актора. Успіх прийшов швидко і він багато гастролює усі наступні роки. Глядачів підкоряв діапазон, чарівність та щирість гри актора, приємний голос. Молодий митець особливо блискуче виконував роль Пікілло в опереті Ж. Оффенбаха „Пташки співучі”. За десять років роботи, спочатку на Україні, а потім в провінційних театрах імперії, в складі багатьох колективів, розквітнув не тільки його акторський талан, але й прийшло бажання займатися режисерською роботою. В сезон 1884-1885 рр. він сполучає акторську роботу з режисерською, а з 1900 р. займається практично лише останньою. На формування поглядів Синельникова-режисера суттєво вплинула гра акторів-щепкінців Малого театру у Москві та акторів трупи „малоросійського театру” під керівництвом М.Л.Кропивницького. Ансамблева і водночас сильна індивідуальна гра українських акторів довгий час були прикладом в його роботі. Вимога глибокої творчої роботи актора над роллю, задля розкриття її внутрішніх можливостей, правдивість гри та належна увага до художнього оформлення й застосування музики, стають характерними рисами режисерської праці М.М.Синельникова. Він намагався збільшувати класичний репертуар вистав, вважаючи його основою справжнього мистецтва і найкращим для виконання культурно-просвітительської місії театру. Однак, цей шлях був доволі тернистим.

В 1894 р. його запрошують на роботу антрепренера в театр м. Ростова-на-Дону. Тут він зіткнувся з проблемою матеріальної залежності художнього репертуару від запитів публіки. Касове віконечко стало перешкодою розвитку акторської майстерності, виконанню високих завдань театру. М.М.Синельников вважав за необхідне не тільки піднімати якість провінційного театру, але, також, намагався розширити театральну аудиторію, знижуючи ціни на квітки та влаштовуючи “загальнодоступні вистави”, запрошуючи кращих акторів та навчаючи молодих. Через чотири роки склалась парадоксальна ситуація: одночасна популярність та фінансовий крах його антрепризи. Прийшлося залишити справу, бо не дивлячись на організаторські здібності та самопожертву, він здобув величезних боргів. Про вдячність ростовців майстру розповідають вітальний адрес від колективу театру (після 1909 р.), „Вітальний адрес від Нахічеванського на Дону товариства шанувальників театрального мистецтва” (1899 р.), „Подяка від Галереї м. Ростов-на-Дону” та папка для адресу від редакції “Кубанського кур’єра”(1912 р.). Те, скільки митець отримував подяк та поздоровлень, багато про що свідчить.

До перебування у Харкові, вірогідно, в 1901 р. відноситься постановка ”Без вины виноватые” (афіша, АП-160). З 25-річним ювілеєм творчої діяльності, серед інших, його привітали учениці Жіночої недільної школи Х.Д.Алчевської, про що свідчить папка від адресу.

Наступні десять років М.М.Синельников провів у Москві, як режисер театру А.Ф.Корша. Знов прийшлося вести боротьбу (тепер з антрепренером) за справжнє мистецтво на сцені театру, припинення гонитви за прем’єрами. (До речі, він одним з перших повів боротьбу проти всевладності антрепренерів та активно пропагував створення акторських товариств). Але були й приємні та корисні моменти. Багато чому майстер міг навчитися у колег „конкурентів” з МХТ, вдосконалювався, збагачувався досвід роботи з актором.

Після закінчення другого терміну контракту М.М.Синельников повертається до рідного міста вже загальновідомим в імперії і, як відомо з афіші(АП-582), ставить у Міському театрі „Ревізора” до 100-річчя з дня народження М.В.Гоголя. Міська управа віддає йому перевагу від інших претендентів. Митець отримав Харківський театр в оренду на п’ять років. До цього періоду діяльності відносяться афіша 1913 р. (АП-441) до вистави „Гувернер”, програма комедії „Когда рыцари были храбры"( АП-530) та програма вечора, присвяченого 11-річчю сценічної діяльності М.М.Синельникова в драматичному театрі його імені 1914 р. (АП-249). 1912 р. митець очолив Харківське літературно-художнє товариство, яке сприяло гуртуванню мистецьких сил міста, пожвавленню культурного життя. Цікаво, що в товариство входила значна частина національно свідомої інтелігенції Харкова: у вигляді архітектурно-художнього відділу на чолі з С.І.Васильківським. Дбаючи, як і раніш, про поширення мистецтва серед широких верств суспільства, митець ініціював також створення в робітничому районі „загальнодоступного” театру. Для цього було відремонтовано театр-цирк Грікке. Однак, незважаючи на творчі успіхи, він все ж не зміг фінансово виправдати себе і проіснував лише один рік. В цей період з’явився в домі митця телефонний апарат, що тепер перебуває у фондах музею.

В Міському театрі М.М.Синельников відразу почав вводити „нові правила”, серйозної, а іноді, і виснажливої праці всього колективу, перетворюючи його на єдиний організм. З багатьма артистами він проводив додаткові індивідуальні репетиції у себе вдома, намагаючись розвинути їх акторські здібності. Як і раніш, продовжував залучати талановиту молодь, але не перешкоджав власним прагненням акторів. Так він відпустив до іншого колективу майбутню „зірку” радянської естради Клавдію Шульженко. З іншого боку, режисер намагався створити нове шанобливе ставлення публіки до акторської професії й мистецтва взагалі. Для цього в фойє театру була влаштована портретна виставка, де були представлені артистичні сили минулого. Період 1912-1915 рр. був періодом найвищого злету антрепризи майстра. Звичайно, серед відгуків у місцевій пресі можна було знайти і негативні оцінки його діяльності. Наприклад, звинувачення в перебільшеному захопленню постановою класичних творів. Вгодити усім запитам неоднорідної публіки навряд чи було можливим.

1917 р. у Харків приїздив на гастролі один з улюбленців тодішньої російської публіки – В.Н.Давидов. З ним на фото, що зберігається в колекції музею (ОФ-10881), у дружньому колі інших артистів, зафіксовано і М.М.Синельникова. Цим роком також датується документ написаний власноруч директором театру: довідка на ім’я Русанова В.А., що він працював помічником бутафора у Харківському провінційному театрі.

 Революцію М.М.Синельников сприйняв настільки, наскільки вона слугувала вільному розвитку мистецтва та добробуту театру, встановленню демократичного ладу. Сама по собі політика його не цікавила. Загроза ж постраждати від „білого” терору була. Так, наприклад, артист О.О.Баров − зять майстра (і батько його нащадків) − був таки заарештований. Радянська влада з прихильністю віднеслась до творчості М.М.Синельникова, закріпивши спеціальною грамотою у 1920 р. за його родиною збудований в 1917 р. архітектором О.І.Ржепішевським на вул. Садово-Куликовської, 29. Тут він прожив останню частину свого життя (на другому поверсі будинку до останнього часу зберігалося багато речей меморіального характеру та частково обстановка). В 20-ті роки М.М.Синельников працює художнім керівником Харківського драматичного театру та викладачем у театральному училищі. 1924 р. було широко відзначено 50-річний ювілей його творчої діяльності, надано звання заслуженого артиста РСФСР. В нашій колекції маємо адрес від акторів-харків’ян та папка до адресу від колективу Курського державного театру ім. Щепкіна (1923 р.). Репертуар театру був різноманітним, але іноді лунали зауваження про його недостатню революційність, брак новаторства. Скоро на Україні розпочалася “українізація” і будинок театру віддали Державному українському театру. Трупа М.М.Синельникова перейшла до гастрольної роботи в провінції. На сезоні 1927-1928 рр. робота керівника припинилася на три роки. Наступний ювілей майстер вже сподівався зустрічати наодинці зі спогадами, але про нього згадали. 1934 р. на честь 60-річчя творчої діяльності його було нагороджено званнями Народного артиста РСФСР та УРСР, згідно відповідних постанов уряду та відсвятковано ювілей на державному рівні. З багатьох поздоровлень в колекції музею знаходяться папки для адресів від Саратовського Робітничого Драматичного театру ім.Карла Маркса та від колективу Бакінського Червоного Робітничого театру.

В останні роки життя М.М.Синельников проводив консультації, допомагав молодим митцям своїм багатющим досвідом. 1936 р. вийшли з друку його “Спогади”, один екземпляр яких знаходиться в бібліотеці музею (тираж 1500 прим.). 19 квітня 1939 р. Микола Миколайович Синельников помер.

Безумовно, його біографія, великий творчий шлях, становить інтерес не тільки для театрознавців, але й для пересічних харків’ян. Виставка присвячена митцю та театральному життю Харкова, може бути доповнена іншими матеріалами наявними в колекціях ХІМ.