Гутне скло у колекції Харківського історичного музею

Всесвітня історія склоробства нараховує п'ять тисячоліть. Батьківщиною скла, одного із найбільших і найчудовіших винаходів людства, вважається Фінікія та Єгипет. Звідси ще у третьому тисячолітті до н.е., дякуючи тісним торгівельним зв'язкам, скляні вироби різних видів і призначень постачалися в усі країни на узбережжі Середземного моря. Потім секрет виробництва перейняли греки, римляни та візантійці, які досягли у цій галузі високих результатів. Епоха великого переселення народів стала причиною тимчасового упадку склоробства, яке було відновлене венеціанцями, а звідти поширилось по всій Західній Європі.

Щодо України, то важко сказати коли вперше з'явилося скло на її території і, звичайно, воно було не місцевого виробництва, а привозне. Розвиток вітчизняного склоробства тісно пов'язаний з розвитком культури Київської Русі, де воно зародилося у 9 ст., а на початку 12 ст. досягло значного розквіту. Археологічні розкопки виявили понад 30 форм скляного давньоруського посуду. На жаль, ці пам'ятки збереглися до нашого часу лише у вигляді фрагментів, які, проте, дозволяють реконструювати форму цілого предмета і дати, таким чином, уявлення про характер і мистецькі особливості виробів того часу. Татарська навала зруйнувала культуру Київської Русі, але вміння варити і виготовляти скло не було зовсім забуте. У важкодоступних для кочівників лісистих та гірських районах Прикарпаття, Чернігівщини, та на межі з Білорусією, окремі склоробні майстерні пережили лихоліття і в нових умовах економічного розвитку і культурного піднесення, що почалося у 16 ст., знову розгорнули жваву виробничу діяльність. Ось тільки скляне виробництво ‑ у минулому важлива галузь міського ремесла – упродовж 14-16 ст. поступово перемістилося у сільські місцевості, особливо туди, де був ліс і пісок. На цих територіях виникають скляні промисли ‑ гути.

Поблизу них утворюються селища склоробів, які також називалися гутами. Досі збереглося дуже багато цих характерних назв населених пунктів, що свідчить про значне поширення склярства на Україні в минулому і що воно було важливою ланкою економіки. Прямі й опосередковані свідчення дозволяють віднести початок пожвавлення розвитку склярства на українських землях до другої половини 17 ст., а його розквіт до 18 ст.

Термін „гутне скло" бере своє походження від німецького слова „die Нutte", що означає будівлю, в якій знаходиться скловарна піч. Звідси, виходячи з найпоширенішої у давнину назви склоробних майстерень - „гута", більшість дослідників називає усе давнє скло гутним. Деякі вчені схильні вживати цей термін у вузькому значенні, лише відносно виробів, що дістали своє завершення біля скловарної печі без використання спеціальних форм, а так званим вільним видуванням. Таким чином, термін „гутне скло" вказує, насамперед, на особливості технології виробництва. Майстри - склодуви, уміло застосовуючи пластичність скла у гарячому стані, за допомогою най простіших інструментів, керуючись інтуїцією і власною фантазією, надавали предметам певних форм, виявляючи при цьому індивідуальність і свій художній смак, тому вироби старих гут визначаються своєрідністю і, навіть, неповторністю кожної окремої речі і тісним зв'язком з іншими видами народного мистецтва.

Різнорідні посудини із гутного скла виступають на той час під загальною назвою „скляниці", їх виготовляли із безбарвного напівбілого та кольорового скла, інколи гармонічно поєднуючи прозоре безбарвне скло з кольоровим. Співвідношення матеріалу у предметах нашої колекції виглядає так: безбарвне скло - 22 предмета, напівбіле - 7 предметів, кольорове - 26 предметів, безбарвне з кольоровим - 1 предмет. Гама кольорів різноманітна, але переважають різні відтінки синього, зеленого та бузкового.

Гути забезпечували попит на „скляниці" не тільки на території України, їх вивозили в Польщу, Литву, Німеччину та інші країни. Досить популярним українське гутне скло було в Росії, де його в той час називали "черкасским". Українські вироби, серед яких переважали прості та дешеві чарки, келихи, карафи, пляшки і таке інше, своїм народним характером та доступною ціною цілком відповідали місцевим запитам. Посуд на „черкасский манер" був типовим для виробів перших російських склозаводів аж до кінця 18 ст., які змушені були рахуватися з уподобаннями покупців.

Специфіка народної обрядовості вплинула на появу і досить тривале побутування фігурного посуду та скляних виробів, які найчастіше уподоблювалися ведмедям, баранам, коням, різним птахам, рибам тощо.

Більшість виробів 16 - 18 ст. завершувалися за допомогою ліплення. Накладені з гарячої маси деталі: ручки, ніжки, вушка, підставки тощо є характерною рисою декоративного ліпленого скла, а фігурки птахів та тварин поєднували у собі риси веселої народної іграшки та декоративної камерної скульптури, їх також оздоблювали масивними наліпами у вигляді хвилястих, спіралевидних, гофрованих стрічок, завитків або стилізованих квітів. Прикладом такого декорування можуть бути 9 предметів з колекції ХІМ: барильця, пляшки-ведмеді, півник, баранчик, йорж і т. п.

Два барильця традиційної діжковидної форми на маленьких довгастих ліпних ніжках виготовлені із напівбілого скла і так званого скла „зеленої води", оздоблені відповідно чотирма і вісьмома ліпними гофрованими обручами. Чільне місце серед фігурного посуду займала пляшка-ведмідь, що мала особливу більш-менш постійну форму і одночасно значну кількість варіантів. Зразки трьох варіантів такої пляшки є в нашій колекції. У кожному з них майстер-гутник підкреслив кремезність звіра, масивність його лап, горбату спину і водночас передав своє захоплення вайлуватою, незграбною, але добродушною силою улюбленого персонажа українського фольклору.

Як правило „ведмідь" - це вертикально поставлена звичайна пляшка з додатковими пластичними формами, що взяті від реальної тварини. Проте „ведмедик" обов'язково стоїть на трьох лапах, ще двома тримається за голову. У цій цікавій композиції прекрасно поєднуються характерний народний гумор з суто практичними міркуваннями - п'яту лапу включено для

того, щоб забезпечити посудині стійкість. Із чотирьох пляшок нашої збірки дві виготовлені із кольорового скла, гладкі, а пластика об'ємів решти збільшена соковитим ліпленням у вигляді гофрованих стрічок уздовж кожної лапи та навколо тулуба.

Часто старе українське скло прикрашалося розписом емалевими та олійними фарбами. При всій простоті, невимушеності та наївності весь розпис був цілком логічним, завдяки органічному зв'язку з формою предметів. У нашій колекції розписом прикрашені 4 штофа, дві склянки, 2 чайниці, пляшка-ведмідь і пляшечка для спецій. Специфічне трактування квіткових орнаментів і яскравий життєрадісний колорит ставлять ці вироби поряд з чудовою українською керамікою, дерев'яним розписним начинням, народними меблями і барвистими настінними розписами сільського житла.

Гармонійні композиції гутники створювали на основі контрасту блискучої поверхні з матовими орнаментальними мотивами, декоруючи свої вироби гравіруванням, грануванням та хімічним травленням. Звертає на себе увагу близькість мотивів гранованих та гравійованих орнаментів до певних елементів різьблення по дереву. Ці види декорування присутні на 16 предметах збірки ХІМ, а саме: на 10 штофах, 2 барильцях, стопці, пляшці та 2 бокалах.

Характеризуючи колекцію предметів із гутного скла у фондах ХІМ, що налічує 56 одиниць зберігання, треба відзначити, що вона досить багата і різноманітна. Частина виробів виготовлена на досить професійному рівні, у виконанні інших відчувається певна недовершеність.

Хронологічні рамки колекції: кінець 17 – початок 20 століття.

Формувалась протягом 20 століття: 7 предметів знаходились у довоєнних фондах історичного музею та музею Слобідської України, 6 предметів передані приватними особами у 60 – 80 рр., а решта – 43 – були куплені у колекціонера Іванова Івана Івановича через Харківське відділення Художнього фонду УРСР у 1961 році.