Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Етнічна атрибуція населення, що залишило ту чи іншу групу пам'яток, є завжди однією з актуальних задач на завершальному етапі комплексного дослідження пам'ятки. Разом з тим, в умовах постійних контактів (політичного, економічного, соціального характеру тощо) між певними групами населення, існування однорідного етнічного середовища в межах окремої групи майже неможливе. Прояви подібних контактів особливо яскраво відзеркалюються у поховальних пам'ятках давнього населення.
Пісочинський курганний могильник скіфського часу, що досліджувався експедицією Харківського історичного музею під керівництвом В.Г. Бородуліна у 1978-80 рр, складає вагому частку джерельної бази по історії та культурі населення сіверськодонецького регіону у пізньоскіфський час (кінець V-IVст.ст. до н.е.). Подібна оцінка базується як на суто кількісних показниках (за три роки було розкопано 35 курганів, що до цього часу не має прецендентів подібної повноти дослідження пам'ятки), так і ступені загального різноманіття отриманого поховального інвентарю, репрезентованого чисельними та яскравими знахідками.
За основними показниками поховального обряду (меридіонально орієнтовані могили у вигляді грунтових ям та дерев'яних гробниць різних типів, переважно південна орієнтація небіжників тощо) та категорій поховального інвентарю даний могильник можна вважати типовою пам'яткою населення культурно-історичної спільноти дніпро-донського лісостепового межиріччя у пізньоскіфський час (кінець V-IV ст.ст. до н.е.). Разом з тим, залишається відкритим питання про походження пам'яток подібного типу (Коротич, Пересічна, Протопопівка, Старий Мерчик, Мала Рогозянка), появу яких з великою вірогідністю можна пов'язати з міграцією певних угрупувань (етнічних чи соціальних) з сусідніх регіонів, насамперед Посулля.
Більш однозначно визначитися у цьому питанні заважає досить висока ступінь уніфікації культури лісостепового населення цього часу, що не дає змоги більшість рис поховального обряду чи категорій матеріальної культури (предмети озброєння, кінського спорядження, звіриного стилю, дзеркала тощо) вважати беззаперечним проявом етнокультурного впливу. Однак деякі прояви впливу інокультурного характеру, що виходить за межі культурних характеристик пам'яток сіверськодонецького регіону, виступають досить яскраво.
Найбільш повно простежується вплив скіфської степової культури, найхарактернішим проявом якої слід вважати відкриття у кургані № 28 поховальної споруди у вигляді катакомби, орієнтованої у широтному напрямі. Серед поховальних пам'яток скіфського часу в сіверськодонецькому регіоні це вже п'яте поховання у катакомбі, появу яких дослідники цілком справедливо зв'язують з інфільтрацією у місцеве середовище безпосередньо степового етнічного елементу. З останнім, вірогідно, слід пов'язати і декілька поховань пісочинського могильника у простих грунтових ямах, що були орієнтовані у широтному напрямі (кургани №№ 10, 16, 20). Показово, що у більшості вказаних випадків (кургани №№ 16, 20, 28), похованого було орієнтовано головою на захід і лише у парному похованні кургану № 10 відоме орієнтування лише поховання дитини ‑ головою на південь. Звертає увагу, що за найбільш характерними ознаками (параметри поховальних споруд, якісний склад поховального інвентарю, супроводжуючі поховання ‑ як залежного населення, так і кінські) вказані комплекси не можна вважати похованнями місцевої знаті. Вони належать незначній за розмірами етнічній групі, що не займала провідного політичного та соціального становища серед місцевого населення.
В деяких випадках чітко простежується вплив степового поховального ритуалу у вигляді прояву окремих рис, що пов'язуються фахівцями з власне скіфськими поховальними звичаями (Скорий, 1996). Серед останніх слід назвати використання при спорудженні насипу кургану дернових вальків (кургани №№ 7, 8, 18, 36), поховання коней в окремих могилах (кургани № 7 та, з деяким застереженням, № 9) та кінськог спорядження (кургани №№ 2 та 5), звичай встромляти в дно та стіни могили різноманітне металеве озброєння (кургани №№ 18/1, 25), надівання золотих каблучок на всі чи майже всі пальці небіжниці (курган № 8/1) тощо. Всі перелічені випадки належать саме до поховань місцевої знаті, могили яких репрезентовані дерев'яними гробницями різних типів, меридіонально орієнтованих (як і поховання самих небіжників), що змушує вважати подібні прояви степового поховального ритуалу відзеркаленням процесу певної "скіфізації" місцевої аристократії, причини якої мали комплексний характер.
Яскраве враження справляє і присутність серед інвентарю числених виробів античного імпорту (глиняний посуд, золоті прикраси, намисто), особливо предметів пластинчатої аплікації та пластин головного убору, з яких деякі знаходять повні аналогії серед найбагатших курганів Степу та Криму (Солоха, Чортомлик, Куль-Оба) ‑ кургани №№ 2, 8/1, 22. Однак значення цього факту не варто перебільшувати ‑ адже і для степового населення, і для жителів Лісостепу подібні вироби були, перш за все, предметами імпорту, що свідчать, в першу чергу, про інтенсивні торгівельні зв'язки у цей час з населенням давньогрецьких колоній.
Вплив савроматського поховального обряду яскраво простежується в похованні 1 кургану № 18, де ноги однієї з похованих, що була орієнтована головою на схід, були перехрещені у районі кісточок, при цьому права нога лежала на лівій. У цієї ж небіжниці ліва рука була зігнута у лікті та дотикалася кистю до кісток тазу.
З контактами з населенням Середнього Дону слід пов'язати присутність серед поховального інвентарю пряжки-сюльгами (курган № 5), втоків чаркоподібної форми (кургани №№ 6, 18/1), залізних гаків (кургани №№ 18/1, 33).
Присутність меча без металевого перехрестя в кургані № 20 можна пов'язати з контактами з меотським населенням Прикубання та Закубання, де у цей час мечі з подібною морфологічною ознакою (так званого синдо-меотського чи меотського типу) отримали широке розповсюдження.
Таким чином, при досить однорідному характері основного масива поховань, виразно простежується певний культурний вплив різний етнічних груп з сусідніх регіонів, передусім зі скіфського Степу, що проявився як у інфільтрації у місцеве середовище безпосередньо степового етнічного елементу (який, однак, не займав провідного політичного та соціального становища), так і певної ступені "скіфізації" місцевого населення, насамперед, представників аристократичної верхівки, що могло бути проявом економічних, військово-політичних, династійних та інших зв'язків між населенням різних регіонів і певною мірою свідчить про наявність між останніми на певних відрізках історії союзницьких відношень. Числені прояви іноетнічних елементів серед матеріалів пісочинського курганного могильника можуть певною мірою свідчити і про можливий інтернаціональний характер аристократичної верхівки місцевого населення, досить строкатий за складом.