Історико-економічні засади цивілізаційного розвитку України

Внутрішнім джерелом виникнення і розвитку суспільних рухів, які прискорили крах попередньої економічної і політичної системи в країнах з централізованою плановою економікою, було прагнення до звільнення особистості, забезпечення політичної, духовної, соціальної, національної, економічної свободи людини, що придушувалася одержавленням різних сторін життя людей. Тому цілком зрозуміло, що невиправдані, до того ж ставші лише ідеологічним камуфляжем, комуністичні орієнтири поступилися місцем прагненням до створення в країні громадянського суспільства.

Але на відміну від комунізму, котрий хоч і мав багато в чому і утопічні, проте достатньо чіткі характеристики (панування суспільної власності, повна соціальна рівність, задоволення потреб і так далі), для громадянського суспільства такі орієнтири визначені не були.

І це не випадково. По-перше, громадянське суспільство таке ж багатолице, скільки різноманітні способи і рівні забезпечення громадянських прав і свобод. По-друге, різні соціальні і політичні сили, що виступили проти системи державної олігархії, по-різному уявляли собі громадянські свободи і, відповідно, громадянське суспільство. Соціалістичні течії бачили в громадянському суспільстві оновлений соціалізм “з людським обличчям” Приховані і відкриті ліберали, що назвали себе демократами, бачили в ньому плоди реалізації своєї доктрини, яка в економічному аспекті означала свободу ринку, конкуренцію, забезпечення на цій основі стабільного економічного зростання, що супроводжувалося б економічним і соціальним розшаруванням, концентрацією власності і капіталізацією країни. Демократичні сили, які ще не відділились від ліберальних течій, пов’язували громадянське суспільство із становленням системи демократії, тобто народовладдя, здатного гарантувати захист інтересів різних груп населення і забезпечити не тільки економічні, політичні і інші свободи, але і соціальні гарантії кожній людині як базис цих свобод. Накінець, були групи і особистості, що використали прагнення створити громадянське суспільство для того, щоб прорватися до влади або залишитись у ній, заволодіти державною машиною і, таким чином, забезпечити собі максимум свобод і гарантій. Перемога цих сил зробила б громадянське суспільство такою ж ілюзорною хімерою, як і повну комуністичну рівність.

Після падіння конструкцій державної олігархії розпочалось розшарування рухів, що виступали за створення громадянського суспільства. Погіршення економічного стану і нездатність влади перебудовного періоду чітко визначити сенс, цілі і шляхи соціально-економічних і політичних перетворень, послідовно і ефективно провести політичні і економічні реформи призвели до того, що державна влада перейшла до рук праволіберальної гілки суспільних рухів.

Після проголошення незалежності України настали реформи, в основу яких було покладено ліберально-монетаристську доктрину, яка реалізовувалася в умовах монопольно організованої економіки, що не мала не тільки розвинутої ринкової інфраструктури, але і елементарно необхідних ринкових інститутів. Результатом цих реформ поряд з швидким зростанням долі недержавного господарства і становленням ряду ринкових інститутів та механізмів були руйнування і криміналізація економіки, падіння життєвого рівня, зростання спекулятивного капіталу і його відмивання в ході ваучерної приватизації, деформований розвиток ринкових відносин, соціальне розшарування населення і тому подібне. Такі результати трактувалися як неминуча і необхідна плата за реформи. В дійсності ж все це означало, що зміни в країні розійшлись з шляхами становлення в ній сучасного громадянського суспільства, і саме ця обставина багато в чому зумовила загальну економічну і соціальну неефективність реформ.