Микола Сумцов – продовжувач справи Павла Чубинського

Кожна епоха у науці висуває свою центрову фігуру. Безперечно, для української етнографії 1870-х – початку 1880-х рр.. такою людиною був П.П. Чубинський – невтомний збирач, дослідник і публікатор фольклорно-етнографічних матеріалів.

Фактично 40 років (з початку 1880-х до 1921 р.) М.Ф. Сумцов служив етнографічній науці. 30 років він був одним з найактивніших її організаторів на теренах Лівобережної  України. Як секретар, а потім голова Харківського історико-філологічного товариства він опікувався виданням збірників ХІФТу (значну кількість сторінок яких займали етнографічні розвідки і матеріали), заснував етнографічний музей при товаристві, був «душею» і одним з головних організаторів ХІІ Всеросійського Археологічного з’їзду у Харкові у 1902 р.

У доповіді аналізується робота М. Сумцова по згуртуванню навколо ХІФТу і його друкованих органів колективу етнографів і фольклористів, створенню своєрідного аналога «Трудов…», упорядкованих Чубинським.

 Як і П.Чубинський, М.Сумцов розумів, що справжнє етнографічне обстеження краю не може зробити кілька високочолих науковців, без залучення ентузіастів-аматорів (в першу чергу вчителів, священиків, просто освічених селян та міщан), які, як вважав вчений, ближче стоять до носіїв традицій (й самі є певною мірою етнографами) і тому саме вони можуть збагатити науку безцінними фольклорними матеріалами і достовірними етнографічними відомостями.

Не тільки сумцовські програми й звернення до населення («Несколько слов о том, чем местные жители могут быть полезны Историко-филологическому обществу», «О собирании этнографических материалов», «Вниманию сельских жителей», «Программа для собирания этнографических сведений о крестьянском населении Харьковской губернии», «Программа для собирания писаноки сведений о них», «Программа для собирания сведений о кобзарях и лирниках» та ін.), але й безпосередняробота науковця зі збирачами (консультування, науково-методична допомога, підготовка до друку матеріалів) – справа непоказна, буденна, непомітна, але трудомістка – дали блискучий результат: публікацію у «Сборниках Историко-филологического общества» і окремими виданнями (відбитками) фольклорно-етнографічних праць, що за повнотою, докладністю, точністю фіксації могли конкурувати з славнозвісними «Трудами этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжённой Императорским русским географическим обществом», впорядкованими П.Чубинським.

Особливо це стосується публікацій П.В.Іванова (1837-1931) – людини, яка не мала навіть вищої освіти, але під кінець життя (у 1925р.) – за визначні заслуги у галузі етнографії та фольклористики була обрана членом-кореспондентом Всеукраїнської Академії наук. За допомогою М.Сумцова і з його передмовою з’явився найфундаментальніший дореволюційний опис ігор українських дітей – «Игры крестьянских детей в Купянском уезде»(Сб. ХИФО, 1890, т.2, вып.3), цікава і репрезентативна за сюжетикою праця «Народные рассказы о Доле (Материалы для характеристики миросозерцания крестьян. населения Купянского уезда)» (Сб. ХИФО, 1892, т.4), одна з кращих розвідок з народної демонології – «Народные рассказы о домовых, леших, водяных и русалках (Материалы для характеристики миросозерцания крестьян. населения Купян. уезда)» (Сб. ХИФО, 1893, т.5, вып.1), найгрунтовніший слобожанський народний календар з великою кількістю фольклорних матеріалів (календарних пісень,приспівок, переказів, примовок тощо) – «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» (Сб. ХИФО, 1907, т.17), невелика, але дуже змістовна праця «Очерк воззрений крестьянского населения Купянского уезда на душу и загробную жизнь» (Сб. ХИФО, 1909, т.18), такаж відносно коротка, але теж цінна для розуміння традиційного світогляду і для дослідження народної медицини добірка польових записів «Несколько заговоров из Старобельского уезда»(Вестник ХИФО, 1913, вып.4).

У «Сборниках» товариства друкувалися й фундаментальні фольклорні збірки І.Манжури («Малорусские сказки, предания, пословицы и поверья, записанные И.И.Манжурой в Екатеринославской губернии», «Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И.Манжурою»)та Я.П.Новицького («Малорусские песни, преимущественно исторические, собранные Я.П.Новицким в Екатеринославской губернии в 1874-1894 годах»), а також архівні матеріали (напр. «Галицко-русские этнографические записи конца XVIII века»)і результати експедиційних досліджень таких науковців як В.Милорадович, В.Бабенко, С.Маслов, Є.Кріст, П.Тіховський, С.Фарфоровський. Та й сам М.Сумцов виступив у ролі польовика, подавши «Очерки народного быта (Из этнографических экскурсий 1901 г. по Ахтырскому уезду, Харьковской губернии)» (Сб. ХИФО, 1902, т.13).

Якщо охопити оком хоча б названі вище публікації, які з’явилися у виданнях ХІФТу завдяки сприянню його голови, стане зрозуміло, що Микола Сумцов протягом усієї своєї діяльності виконував акумулюючу і консолідуючу місію, стимулюючи збирацьку і науково-дослідну активність слобожанських (і ширше – лівобережних) аматорів та науковців і – головне – вводячи до наукового обігу праці, що за першосортністю матеріалів не поступляться найвищим досягненням корифеїв вітчизняної етнографічної науки 2-ої пол.XIX– початкуXXстоліття.