Обіг срібної та золотої монети на Лівобережній та Слобідській Україні в ХVІІІ ст.

На початку XVIIIст. українське населення віддавало перевагу срібній копійці (добре знайомій йому з давніх часів) перед іншими номіналами російських монет. Одним із прикладів цього є запис у книзі сорочинської сотенної канцелярії 1719р. із згадкою”доброй руской копієчной монети золотих сімдесят”.  Відповідно до цього накопичували в основному копійки і навіть їх фракції, денги й полушки. Землю продавали і купляли все більше за копійки і рублі. Про те, що російські гроші все частіше виступають в торгівельних стосунках свідчить А.Г.Слюсарський, який приводить приклад, що в Чугуєві в 1700р. продавали тютюн по 10 алтин або по 30 коп. Д.І.Багалій приводить ціни на Харківських базарах у 1732р.:четверть борошна-70коп, четверть пшеничної муки-1руб.07коп, четверть вівса-25коп, пуд сала свинячого-55коп, пуд коровячого масла-78коп.Описово-статистичні джерела Харківського намісництва приводять дані, що в казні Намісництва знаходиться 144663руб.22коп., це ще одне підтвердження широкого розповсюдження російських грошей.

Поступово населення Лівобережної та Слобідської України почало звикати до великої срібної монети російського карбування, насамперед до рубльовиків, тим більше, що за вагою вони, згідно з задумом фінансових радників Петра Iне відрізнялись від західноєвропейських талерів. Російським урядом також практикувалось перекарбування західноєвропейських талерів, які являли собою сировину для виготовлення російських монет.

Як правило, монети Петра Iкарбувались на кругляках, вибитих із срібних листів. Але нерідко, при карбуванні рубльових монет, замість кругляків використовувались рівні по вазі і розміру талери. На самих перших рубльових монетах Петро Iзображений в легких латах, з під яких виглядає невеличкий стоячий комірець одягу, але якщо уважно придивитись до цього карбованця, то на грудях руського двохголового орла ледь помітний маленький одноголовий “орлик“, а по лівій і правій стороні від нього сліди горизонтальної і нахилених прямих ліній. Легко зробити висновок, що це деталі попереднього зображення, і цей екземпляр карбованця був виготовлений  шляхом перекарбування із рівновеликого йому по вазі талера. Тому при перекарбувані талера в рубльовик, в зв'язку з дефектом штампа, відкладний комірець точно попав на шию Петра I, карбованця 1705р. Це ще один показник того, що на початку XVIIIст. російський уряд, не маючи достатньої сировинної бази і технічних засобів карбування, використовував західноєвропейські срібні монети для вирішення проблемних питань власного грошового господарства.

В грошовому обігу Лівобережжя XVIIIст. мали місце й золоті монети і все раніше сказане про талери повною мірою стосуєтьсядукатів, або як називають їх джерела Лівобережної України  XVIIIст., “ червонні золоті “. Але на відміну від талерів, дукати так і не увійшли до повсякденного обігу, залишившись монетою можновладців. Прикладом може слугувати запис документа складеного в  Батуринському полку 1730р, за яким млина віддали в рахунок боргу “за 500 червонних золотих “.

Специфічною ознакою обігу згаданих монет для  XVIIIст. була поява великої кількості дукатів, що за вагою в 2, 3, 5 і більше разів перевищували стандартну норму (близько 3,5г, проба 938). Це ще раз свідчить про те, що червонні золоті – це монета не для бідних. Такі нестандартні червонні називали “дукатами“. Як правило, в писемних джерелах XVIIIст., червоні золоті не розрізняються за національною ознакою, адже всі ці монети карбування європейських країн мали приблизно одинакову вагу і пробу золота. Популярність золотих монет в була на стільки великою, що російський уряд у XVIII-XIXст. навіть випускав тотожні їм дукати. Голландські дукати російського походження, так звані “лобанчики“, надзвичайно важко відрізнити від справжніх підтверджує російський історик С.А.Розанов, який детально дослідив це питання.

Всі вище наведені матеріали  характеризують економічну політику європейських монархій XVIIIст., в тому числі і російської, як меркантильну (вважалось, що сила і багатство держави – в збуті власних товарів і в ввозі металевих монет, срібла і золота, а вивіз благородних металів розглядався як збиток  для держави).