Конференція, присвячена 155 річниці з дня народження видатного українського вченого академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
У 1920-х рр. ХХ ст., внаслідок розпочатої індустріалізації, етнічний склад населення великих українських міст зазнав чималих трансформацій. Дослідження цього процесу на прикладі Харкова, по-перше, дає змогу більш детально вивчити злам традиційної соціальної структури українського суспільства, що відбувався на протязі 1920-1930 рр. По-друге, з’являється можливість встановити закономірності регулювання міжетнічних відносин в тогочасних українських землях.
Прослідити зміни в національному складі населення Харкова на протязі 1920-х рр. дозволяють результати міських переписів 1920 й 1923 рр., а також дані Всесоюзного перепису населення 1926 р. Особливе значення мають матеріали Всесоюзного перепису населення 1926р. - саме тоді опитування населення почали опитувати за двома параметрами: «народність» та «рідна мова».
За переписом населення 1920 р. в Харкові мешкало 269924 осіб. Більшість становили росіяни (136466 осіб, 51% від усього населення міста), другу за чисельністю групу утворювали українці (57366 осіб, 21%), далі йшли євреї (55474 осіб, 20,5%), поляки (7385 осіб, 2,7%), латиші (3721 осіб,1,4%) тощо.
Вже через три роки етнічна структура Харкова дещо змінилася. За даними перепису населення Харкова 1923 р., кількість українців у місті становила 119407 осіб (38 % від усього населення міста), тобто зросла майже вдвічі. Натомість численність етнічних росіян доволі суттєво зменшилася – у 1923 р. їх виявилося лише 107172 осіб (тобто 34,5% населення Харкова). Слід зазначити, що в період з 1920 по 1923 рр. населення міста збільшилося лише на 13%. Приріст населення відбувся не тільки за рахунок українців, а й білорусів, вірменів, євреїв, татар тощо. Отже, суттєве зростання частки українців стало можливим не тільки й не стільки внаслідок міграцій, скільки в результаті того, що значна частка людей, які за переписом 1920 р. визначили свою народність як російську, а в 1923 р. змінила свої погляди.
В період з 1923 по 1926 рр. зросла чисельність усіх великих етнічних груп Харкова: українців, росіян, євреїв тощо. За даними Всесоюзного перепису 1926 р. загальна кількість мешканців Харкова збільшилася на 103711 осіб або майже на 25%. Зазначимо, що річний природний приріст в цей період складав лише 1,37 %. Таким чином, зростання кількості мешканців Харкова відбулося, по-перше, за рахунок новоприбулого населення, яке прагнуло переселитися до Харкова як до столиці, великого промислового та культурного центру. До Харкова активно переміщалося населення Харківської, Полтавської, Сумської областей, південних частин Білгородської й Курської областей тощо. По-друге, численність населення нашого міста, особливо етнічних росіян та українців, збільшилася за рахунок включення передміських районів до складу Харкова.
Результати Всесоюзного перепису 1926 р. показали, що у 1920-х рр. місто було переважно російськомовним, а більшість мешканців Харкова визнало свою приналежність до російської культури. 64,2% мешканців Харкова визначили російську мову як рідну (при тому, що росіян у місті було лише 37,2%), із них 38,5% становили українці. Тільки 23,8% населення Харкова у 1926 р. визнали рідною мовою українську.
Отже, на основі аналізу статистичних даних можна констатувати, що у вказаний період населення Харкова суттєво збільшилося. Приріст мешканців відбувся переважно за рахунок новоприбулих. Найбільшими групами в етнічній структурі м. Харкова на протязі 1920-х рр. залишалися росіяни, українці та євреї. Зростання кількості мешканців призвело до збільшення кожного етносу, причому для українців, особливо на початку 1920-х рр. цей процес виявився найхарактернішим.