Українська національна тематика в творчості С. І. Васильківського

Сергій Іванович Васильківський – один з найвидатніших українських художників кінця XIXпочатку XXсторіччя. Його твори зберігаються у найбільших музеях нашої країни, за кордоном, у численних приватних збірках і колекціях. Впродовж більше ста років вони є самобутнім яскравим взірцем глибокого самовираження і високого професіоналізму видатного живописця, що пробуджують в нас щирі почуття, бентежать наші душі. В них живе мальовнича Україна.

Народився С.І. Васильківський 19 жовтня 1854 року в місті Ізюм на Харківщині. Ріс він серед чудової природи, поміж працьовитих, чутливих до добра людей. Схильність Васильківського до пейзажу зумовила краса природи рідного краю, що причарувала його ще в дитинстві. Після Тараса Шевченка ніхто з українських художників не мав у своєму доробку стільки творів, присвячених рідному краєві, скільки мав Сергій Васильківський. А головне – Васильківський створив свій образ України. Нічого досі не було в українському мистецтві післяшевченківського періоду такого, де б так безсумнівно пізнавалася Україна і зворушувала своєю простотою і красою. Правдиві, національно і соціально визначені твори Васильківського полонили красою та ясністю їхньої високопрофесійної і водночас простої, народної живописної мови, переконливістю змісту і форми.

У художній скарбниці Харківського історичного музею – досить цікава збірка творів Сергія Васильківського: «Селяни», «Хата», «Річка Донець», «Козаки на відпочинку», «Українська ідилія», «Краєвид Артемівських гір», «Побачення», «Водяний млин», «Бій козака Голоти», «На пасовищі», «Розлив річки», «На полюванні», «Хутір», «Весна», «Весна в Анатолії», «Морська тиша», «Етюд», «Полювання на качок», «Старий Харків», «Передача клейнодів», «Етюд з зображенням весіннього пейзажу», «Карикатура на графа Капніста», «Портрет професора Фавра Володимира Григоровича», автопортрет «Васильківський Сергій Іванович».

Злиття художника з рідною природою і розуміння її як лона буття людини обумовили і відповідне трактування краєвиду. Насамперед це національні мотиви. Васильківський завжди відкидав штучність у побудові твору. Гостро спостережна і вміло вибрана в оточенні реальна і жива краса краєвиду стала його ідеалом. Митець пише реальну українську природу, серед якої жив і живе, боровся і працює наш народ. Однією з рис українського національного характеру, поряд з працьовитістю, волелюбством, почуттям товаристськості та гумору є пісенність натури. Співзвучність живописного і пісенного мотивів, цілком природна в художній творчості народу, і становить національну особливість українського мистецтва, зокрема пейзажу. У творчості Васильківського вона виявилась напрочуд повно і яскраво. У більшості  своїх робіт С. І. Васильківський зображав природу Харківщини. Разом з тим живописець зумів створити типовий образ природи всієї України в різні пори року, в різний час доби. Серед пейзажів Васильківського 1890-1900 рр. виділяється картина «Козача левада». Це один із тих небагатьох в українському пейзажному живопису останньої третини XIX-початку XXст. творів, у яких переконливе втілення знайшла характерна для того часу тенденція до образних узагальнень. Художник тут синтезував свої враження від природи, створив типовий образ лісостепової смуги України. Справжня перлина – маленький пейзаж «Раннє полювання». Хвилює цей твір одухотвореністю, емоційним відображенням стану природи; тонкі й складні відтінки передають ніжність і мінливість ранкового неба перед сходом сонця і спокій ще не освітленої, без блисків води.

У художній спадщині майстра твори на теми козацтва за своєю кількістю й за значенням посідають друге місце після пейзажів. В історичних полотнах Васильківського («Козаки в степу», «Козак у степу», «Козак Голота», «Запорожець на посту») відображено величність рідних просторів, дано емоційне, узагальнене уявлення про деякі моменти з минулого України, в образах героїв втілено хоробрість, властиву народові. Показуючи українське козацтво, митець відзначав його внесок у національно-визвольну та антифеодальну боротьбу народу, а також уособлював в образах козаків вільнолюбство, мужність широких народних мас. Неодноразово Васильківський показував у своїх творах простих козаків як стражів рідного краю. Це і козак  («Запорожець на посту»), який на узліссі невеликого гаю залишив свого коня і стоїть, спершись на рушницю, вдивляється, чи не з’явиться ворог і козацькі вершники-дозорці серед степових просторів («Козаки в степу»). Образам захисників рідного краю присвячені полотно «Козак у степу» і панно-картину «Козак Голота». Полотно «Козак у степу», в якому зображено статичну постать вершника, козака-дозорця, викликає певні асоціації, пов’язані з уявленням про неспокій, напруженість козацького життя. Романтичність цього твору, епічність картини «Козаки в степу» співзвучні з описами природи в народних історичних думах і піснях. Ще сильніше вплив фольклору помітний у вирішенні картини-панно «Козак Голота», в якій Голота (образ бідняка, козацького лицаря) оспівується як легендарний захисник народу, що вступає в двобій з ворогом і перемагає його. В яскравих, глибоко психологічних образах запорожців підкреслено ті риси, які яскраво відображені й в народній творчості – впевненість у своїх силах, відсутність страху перед супротивником, життєствердний гумор. Лірична пісенність, віра в життя, риси, що притаманні вдачі українського народу, переймають і картини майстра.

Приваблює Васильківського й селянська тема і побутовий живопис. Найчастіше художник зображав ярмарки, базари, окремі епізоди з повсякденного життя селян. У картині «Ярмарок у Полтаві», як і в багатьох інших творах, Васильківський, точно передаючи особливості архітектури, селянського одягу, проявляє себе і як прекрасний знавець етнографії. Зацікавленість Васильківського фольклорними джерелами, які нерідко живили його творчість, зумовила інтерес митця до народних звичаїв. Так, різдвяне колядування – стало темою його картини «Колядники». Художник показав момент, коли дорослі й діти, щойно закінчивши колядувати, стоять біля хати, а хазяйка кладе одному з них у мішок гостинці як подяку за співи. У картині «Чумацький Ромоданівський шлях» художник відтворив типовий емоційний образ природи України й водночас показав характерну сторінку з історичного побуту українського народу – похід чумаків до Криму по сіль. Враження безконечності шляху посилюється також асоціативно. Розміреність ходи чумаків, монотонність руху валки возів свідчать, що подорож розпочалася вже давно й триватиме довго, що перед нами лише частина великого шляху.

Захоплення історією, народним побутом України у Васильківського, супроводжувалося інтересом до українського народного мистецтва, зокрема орнаментів минулих часів, які він старанно вивчав і замальовував. Художник зробив багато малюнків найцікавіших зразків вишивок XVII– XVIIIст., частина яких потім увійшла до виданого ним і Миколою Самокишем альбому «Мотиви українського орнаменту», який дає уявлення про орнаментальне мистецтво Полтавщини, Чернігівщини, Київщини тих часів. До нього увійшли зразки вишивок старовинного церковного одягу, виконані шовком, сріблом, золотом, оздоблення рушників, розписи скринь. Цей альбом рекомендували як взірець для використання у творчій роботі вишивальницям, різьбярам, гончарам тощо. Мотиви, що увійшли до альбому, - це результат давнього і складного процесу розвитку орнаментальних форм, під час якого органічно поєднувалися й розвивалися місцеві стародавні декоративні елементи та різні впливи східного і західного мистецтва.

Полотна Сергія Васильківського, утверджуючи красу і велич рідної природи, своєрідність побуту й епічність історичного минулого сприяли розвиткові тематичного національного монументального живопису, відродженню традицій українського орнаментального мистецтва. Пейзажі, частина композицій на теми історії, окремі побутові картини Васильківського зберігають свою безперечну цінність і в наш час. Здобуток художника у створенні пейзажу, у відтворенні епічного образу батьківщини знайшов подальший розвиток і став широкою галереєю прекрасних своєю правдою картин життя України, глибоким виявом духовності нашого народу.