С. Таранушенко у контексті мистецтвознавчої, музейної та пам’яткоохоронної діяльності Слобожанщини

Значну роль у пошуку, вивченні та охороні пам’яток історії в 20-х роках 20 століття відігравали музейні установи. Завдяки ентузіазму співробітників музеїв, їхній активній співпраці з державними пам’яткоохоронними органами та місцевими громадськими осередками було врятовано від загибелі багато пам’яток старовини. Одним з провідних центрів вивчення та збереження культурної спадщини на Харківщині протягом 1920-1933 рр. був Музей українського мистецтва на чолі з професором С. А. Таранушенко.

С. А. Таранушенко – відомий мистецтвознавець, дослідник дерев’яної архітектури України, малярства, та народно-мистецької творчості.  З його ім’ям пов'язаний цілий період виникнення, становлення та розквіту пам’яткоохоронної школи на Харківщині. Родом Таранушенко з містечка Лебедина, нині Сумської області. У 1916 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, словесне відділення. Учень Багалія, Сумцова, Шміта. З 1918 року розпочав викладацьку діяльність. Під час перебування на посаді завідувача Музею українського мистецтва зусиллями науковця було організовано більше десяти науково-дослідних експедицій з вивчення історико-культурної спадщини всієї Слобожанщини. Одночасно С. Таранушенко працював в установах з охорони пам’яток історії та культури: з  1920 р. – завідувач архітектурно-монументальної секції Харківського ГУБКОПМИСу; з 1922 р. – голова комісії з вивчення української архітектури Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва й старовини. протягом 1926-1930 рр. він обіймав посаду Харківського крайового інспектора охорони пам’яток культури. З 1926 р. на добровільних засадах працював представником Всеукраїнського археологічного комітету в Українському комітеті охорони пам’яток  культури.

У жовтні 1933 року С. Таранушенка було заарештовано та засуджено до п’яти років виправно-трудових таборів. Достроково звільнений він був у 1936, а остаточно реабілітований лише у 1958 році.

С.Таранушенко – автор 120 наукових праць, які не втратили своєї актуальності. Увів у контекст розвитку європейської культури пам'ятки монументального дерев'яного зодчества Лівобережжя, відкрив кілька архітектурних шкіл. Підсумковою стала фундаментальна монографія Таранушенка  "Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України", яка, крім досконало проведеного аналізу, містить креслення, описи, фотографії пам'яток, більшість з яких на сьогодні втрачена. Роботи вченого – результат поєднання теоретичних дослідів та "польових"  спостережень. Першим ґрунтовним зразком набутого досвіду і вдос­коналеної Таранушенської методики дослідження стала монографія "Покровський собор у Харкові", яка не втратила своєї наукової цінності і по теперішній час.

Аналізуючи стан наукової розробки цієї проблеми, слід відзначити, що у вітчизняній історіографії на сьогодні не існує спеціальних досліджень, безпосередньо присвячених охороні, вивченню і використанню пам’яток  історії та культури на Харківщині в 1920-х роках.  Лише окремі аспекти цієї проблеми знайшли відображення в історичній літературі. Дослідження, що існують, в основному розкривають проблеми становлення та розвитку центральних державних органів охорони пам’яток, історію збереження пам’яток церковної старовини.

 "Велетень українського мистецтвознавства" – так назвав С.Таранушенка сучасний історик С.Білокінь. 2009 року Обласний науково-методичний центр охорони культурної спадщини буде проводити науково-практичну конференцію, присвячену 120-річчу від дня народження вченого, на участь у якій нами також було подано заявку. Ці заходи стануть кращим виявом вшанування пам'яті вченого і дослідника.