Репресії у Харківському військовому окрузі 1937 р.

Коли мова йде про масові репресії серед військових в УРСР, то перш за все говорять про Український (з 1935 р. – Київський (КВО) і Харківський (ХВО)) військовий округ, який за втратами військових кадрів постраждав від репресій  по ряду категорій командного складу (кавалеристи, танкісти, авіатори) в силу деяких причин  більше, ніж у середньому в РСЧА. Незважаючи на високий рівень підготовки та нагромаджений унікальний досвід, у КВО та ХВО почалися репресії майже на рік раніше, ніж в інших військових округах.

Ще в 1936 р. заарештований перший заступник командуючого військами ХВО комкор С.А.Туровський.

Після арешту у серпні 1937 р. командуючого військами ХВО командарма 2-го рангу І.Н.Дубового округом керував С.К.Тимошенко. На прикладі документів Військової ради ХВО можна уявити ту нестерпну обстановку терору по відношенню до кадрів, що склалась літом і восени 1937 р. Так, у протоколі №4 засідання Військової ради ХВО від 17 вересня 1937 р. на порядок денний виносилось одне питання – «про особовий склад військових частин, штабів та управлінь ХВО». Перелік осіб на звільнення з лав РСЧА та арешт склав 40 чоловік. Серед них – воєнкоми, начальники політвідділів, заступник командуючого та інші. Характеризуючи діяльність цих військових, в персональних довідках зазначалось, що вони мали зв’язки з вже «арештованими ворогами народу», займались шкідницькою діяльністю, не проводили чисток від ворожих елементів і таке інше.

Наступний перелік осіб на звільнення подано у вигляді додатка до протоколу засідання Військової ради ХВО №5 від 29 вересня 1937 р. Серед них знаходимо армійського комісара 2-го рангу О.Шифреса – начальника  Військово-господарської Академії РСЧА, комдива А.Тальковського – командира 3-ї Кримської стрілецької дивізії, комбрига А.Гоффе – начальника артилерії округу, полковника П.Зелікова – начальника штаба 25 стрілецької дивізії, командирів полків: 41 артилерійського – полковика М.Сидорука, 75-го артилерійського – полковника А.Мінаєва, 225-го стрілецького – полковника Я.Равина та інших командирів і політпрацівників округу.

На засіданні Військової ради ХВО 27 жовтня 1937 р. було розглянуте питання про звільнення з РСЧА як учасників військово-фашистського заколоту комдива К.Квятека – заступника командуючого військами округа, комбрига Я.Закса – начальника 9-ї військової школи льотчиків та льотчиків-спостерігачів, бригветлікаря Д.Львовського – начальника відділу ветеринарної служби ХВО, полковника М.Факторовича – командира 5-ї танкової бригади, полковника Н.Сапожникова – начальника інженерних військ округу. В цьому великому списку знаходились також і керівники більшості відділів і служб округу (продовольчого, санітарного, речового, автобронетанкового).

Було ще декілька засідань Військової ради округу, на яких приймались рішення про звільнення деяких осіб комначскладу. Назвати всіх поіменно немає можливості.

Звіт політичного управління ХВО за 1937 р. також вказує на складну обстановку та репресії:  «… за истекший год  личный состав округа значительно очистился от враждебных и негодных елементов. По политическим мотивам уволено из РККА комначсостава 810 чел., из них разоблачены, как враги народа и арестованы органами НКВД 260 чел. Из числа красноармейского состава и младших командиров по политическим и политико-моральным мотивам уволено из РККА 457 чел…».

Через відсутність архівних даних не можна назвати точну кількість командирів, політпрацівників, осіб інших категорій керівного військового складу, які були репресовані в передвоєнні роки в Україні. Немає таких цифр і в цілому по армії, хоча відомо, що тільки з червня 1937 р. по жовтень 1938 р. було репресовано понад 40 тис. військових, з них 15 тис.чол. - командири та політпрацівники ХВО та КВО.

Репресії завдали величезних втрат й радянській військовій науці, яка у попередні роки інтенсивно розвивалася. Вилучення фундаментальних новаторських праць репресованих військових учених, теоретиків, практиків значно гальмувало розвиток  військового, професійного мислення у командирів всіх рангів, після 1937 р. численні нові ідеї не знаходили практичної реалізації. Більше того, приймалися некомпетентні рішення, як, наприклад, абсурдне рішення Головної Військової Ради Червоної Армії під головуванням Й.В.Сталіна про розформування, починаючи з листопада 1939 р., всіх механізованих корпусів як дітища «ворогів народу».

Масові беззаконня, репресії призвели до того, що було порушено наступність у командуванні багатьма з’єднаннями, планомірність та обґрунтованість зростання кадрів військової інтелігенції. Знищену військову інтелігенцію ніким було замінити, і виник не просто кадровий дефіцит, а справжній кадровий голод у всій армії. Таких страшних втрат командного складу та ще й за такі короткі строки армія не зазнавала навіть у найтяжчий період великої Вітчизняної війни. Більше того – такої великої кількості загиблих вищих командирів та політпрацівників не було протягом усіх років війни.