Актуальні проблеми сучасного розвитку музеїв України

Змістовна розмова про шляхи розвитку музеїв сьогодні може йти лише при умовах розуміння соціокультурної ситуації в Україні. У сучасного українського суспільства більш ніж достатньо підстав, щоб відмовитись від політіки руйнування традиційних цінностей, котрі складають основу мотивації етнічної поведінки. Настав час серйозно подумати про ментальні особливості українського народу, про його місце у світі, про перспективи прогресивного розвитку Української держави. Все це передбачає дослідження вітчизняної історичної спадкоємності, тому музей, як соціокультурний інститут, покликаний зберігати, інтерпретувати та робити досяжними для суспільства національні історико-культурні пам'ятники, повинен відігравати у цьому процесі свою специфічну роль. Сучасний музей виступає для суспільства як ретранслятор пам'яток і традицій, на котрі воно хоче спертися як на джерело знань. Музеї, у своїй більшості, стоять на традиційно державницькій позиції, вважаючи себе закладами, до завдань яких входить формування соціокультурної свідомості населення.

Одним з важливих напрямків діяльності музеїв є науково-дослідна робота. Збірники наукових праць, каталоги фондів свідчать про серйозне вивчення історії регіонів через музейні колекції. І все ж, першим кроком на шляху утвердження музеями свого статусу, є боротьба за відвідувача. За останні роки змінилися мотиви відвідування музеїв, збільшилась кількість відвідувачів, які прагнуть самостійно ознайомитися з експозиціями і виставками з наступним порівнянням отриманих відомостей у відповідних джерелах. У зв¢язку з цим для музейних співробітників важливе значення набуває пошук контакту з відвідувачем, виявленням його реакції на зміст експозицій та методику проведення екскурсій або інших форм музейної роботи. Відвідувач стає активним співрозмовником, який бере участь у комунікативному процесі. Таке спілкування під час проведення екскурсії часто виникає стихійно, але неодмінно стає складовою частиною музейної практики. Для виявлення зауважень і побажань відвідувачів проводяться спеціальні соціологічні дослідження, які відносяться в першу чергу до . вивчення соціально-демографічного складу відвідувачів, їх потреб та мотивів відвідуванню музеїв, а також поведінки різних груп музейної аудиторії.Основними методами дослідження музейної аудиторії є: соціологічні опитування, спостереження за відвідувачами, аналіз музейної документації та «Книги відгуків». Отримані результати активно використовуються в усіх формах музейної комунікації, враховуються під час розробки перспективних планів музею, та при плануванні підготовки експозицій. Розробкою анкет, опитувальних листів для соціальних дослідженнь, а також рекламою музею займаються спеціалісти з маркетингу та реклами. Сучасний музей повинен мати широко поставлену рекламу, бути забезпеченим каталогами, афішами, репродукціями, мати широку торгівлю сувенірами, сміліше втілювати комерційну діяльність.

Співробітники музеїв усвідомлюють необхідність залучення населення до музейних залів вже сьогодні, що власне дозволить музею перетворитися у справжній соціокультурний центр свого міста, області, регіону. Головним чинником такого успіху є наявність повнопрофільної експозиції. Саме проблема експозицій сьогодні є найбільш складною з усіх видів професійної діяльності музеїв. Більшість музеїв України на сучасному етапі не мають повнопрофільних експозицій. Головною причиною цієї ситуації є не тільки відсутність приміщень, відповідного фінансування, але і суто музейні проблеми: «прогалини» у фондових колекціях, складності комплектування, різноманітність поглядів колективів музеїв на ці проблеми. Особливо постраждали експозиції з історії 20 століття: їх змінили виставки, що розташовані у залах самого музею і тимчасові виставки.

Багато з виставок були присвячені раніш забороненим чи маловивченим темам. Однак їхній зміст у більшості пов'язаний з періодами минулої історії (до початку 20 ст.). З новітньої історії більшість виставок організується за темами Великої Вітчизняної війни. Привертають увагу музеїв і теми, пов'язані з періодом репресій середини 20 століття, а також теми боротьби за національну незалежність України. Всі останні теми з періоду радянської історії музеї частіше обходять. І хоча працівники музеїв підкреслюють необхідність стаціонарної експозиції взагалі і конкретно з історії 20 ст., на практиці, як правило, не вистачає площі, матеріалів, ідей для концепцій. Відмова від формаційного принципу, як основного при створенні експозицій, призвела до розгубленості багатьох співробітників історичних музеїв. Зникла визначеність, тверда основа, на яку «нанизувались» історичні події. Можливо, що це є однією з причин відсутності повнопрофільних експозицій, особливо з історії 20 століття. У цьому зв'язку актуальний полідисциплінарний підхід, який репрезентує на ментальних рівнях дослідження «мікро» та «макро» історії. Цей підхід повинен знайти своє місце в музеях історичного профілю. Він дозволить виділити історичні традиції людей, втілені у пам'ятниках культури. Отже, безпосереднім об'єктом музейного показу можливо було б вважати проекцію соціокультурних явищ, означених термінами «культурна модель», «традиція», «іновація», «суспільні символи» тощо. Їх наукове розкриття може йти тільки паралельно з науковим пізнанням таких явищ. А це в свою чергу обумовлює включення музейних предметів у процес дослідження. Саме за таких умов музей може відтворити повноцінну діахронну експозицію, що дозволить йому втілити основну соціокультурну функцію підтримки історичної свідомості сучасного українського суспільства.