Музей і сучасність
Тези наукових доповідей (повідомлень)
уфондах Харківського історичного музею зберігається вельми цікава ґнотова рушниця-аркебуза (інв.ном. З-194), яка за своїми зовнішніми конструктивними параметрами, без сумніву, належить до зразків японської вогнепальної зброї, яка виготовлялася у період епохи Токугава, тобто від початку 17 сторіччя до другої половини 19-го, до революції Мейдзі.
Це гладкоствольна зброя з наступними параметрами: загальна довжина складає 128 см, довжина ствола – 94,5 см. Калібр ствола дорівнює 12 мм. На жаль, з'ясувати точну вагу рушниці не було можливості, але по відчуттях вона складає близько 3 кг.
Ствол аркебузи – кутий, сталевий, восьмигранний, зовні покритий орнаментом у вигляді рослин і птахів, таушований металевим дротом. Виготовлений з товстої сталевої смуги, обгорненої у трубку навколо оправлення і звареною подовжнім ковальським швом. Після цього був висвердлений канал ствола. У казенній і дуловій частинах ствола маються плавні, слабко виражені розширення. Як прицільні пристосування на стволі змонтовані: у дуловій частині клинчаста пряма мушка, а в районі казеннику – брускоподібна цілина з подовжнім пропилом і поперечним наскрізним каналом, що, видимо, призначався для кріплення додаткових пристосувань для стрілянини. Звертає на себе увагу герб роду Токугава (трилисник рожі), таушований латунню зверху на казеннику ствола.
Ствол кріпиться до ложі за допомогою трьох дерев'яних шпильок, що проходять крізь спеціальні вушка в його нижній частині, а також латунного штифта, продітого у вушко казенника. Утім, можливо, що цей штир насправді фіксує вісь курка. З правого боку казенника до ствола прикріплена плоска затравочна полиця з латунною кришкою, яка виконана у виді напівзамкнутої рамки, що вільно повертається навколо латунної осі. Кришка щільно, із натягом, закриває полицю і не дає волозі просочиться до пороху. Над полицею до ствола прикріплена товста прямокутна латунна пластинка, що захищає полицю від проникнення вологи і захищає ствол від нагару, що накопичується після тривалої стрільби. Є ймовірність того, що в нижній частині ствола може знаходитися підпис майстра.
Ложа – дерев'яна, покрита зверху лаком. Приклад відсутній як такий, замість нього є напівпістолетна рукоятка. Під стволом у ложі висвердлений подовжній канал, у якому знаходиться дерев'яний шомпол з невеликим конусоподібним розширенням на кінці. Канальці для пропуску шпильок, що фіксують ствол, оздоблені латунними розетками у вигляді квіток сакури. У районі казеннику ствола ложа посилена широкою латунною обоймою. Знизу на ложі змонтована латунна спускова скоба зі стрижня круглого перетину, а також рухливе латунне кільце, кінці якого зведені у стик. Крім того, знизу на ложі є латунне зображення кланового герба власника зброї (на жаль, поки не ідентифікованого). На зворотній стороні ложа видні латунні обкуття канальців, крізь які пропущені штифти, що фіксують замкову дошку. Один із цих канальців призначений для того, щоб за допомогою стрижня видавити замкову дошку при розбиранні зброї. У пістолетній рукоятці зі зворотного боку висвердлений глухий широкий отвір, оброблений латунню, призначення якого поки не визначене. Затильник як такий відсутній, замість цього рукоять у верхній частині посилена латунною вузькою накладкою. Цікавою особливістю є наявність діагонального наскрізного каналу в ложі за казенником, обробленого зсередини латунню, що служить для пропуску ґнота.
Замок – ґнотовий, його деталі змонтовані на чотирикутній, злегка вигнутій замковій дошці. Усі деталі замка виготовлені з латуні. Бойова пружина, змонтована зовні, представляє собою вузьку металеву смугу, зігнуту вдвічі. Курок виконаний зі стрижня круглого перетину, має S – подібну форму, обертається на латунній осі. Нижнім своїм кінцем він упирається у верхній кінець бойової пружини. Верхній кінець курка являє собою лоток для пропуску ґнота. З боків цього лотка пророблені довгасті отвори для просмикування чеки, що фіксує ґніт у курку. На жаль, у даному випадку курок трохи деформований.
Треба думати, цей спосіб кріплення ґноту був продиктований особливостями матеріалу, з якого виготовлялися деталі замка, а саме латуні. Адже в курках європейських рушниць ґніт утримувався за рахунок пружності губок курка чи затискався за допомогою гвинта. Але європейські замки були сталеві, що для Японії було неприйнятно. Використовувати латунь японців змусив знов-таки клімат. По цій же причині японці відмовилися від нарізних сполучень деталей замка і рушниці в цілому, у яких могла конденсуватися й накопичуватися волога, а воліли використовувати штифти.
Фіксація курка у зведеному положенні здійснюється шепталом, що при зводі курка проходить у спеціальний прямокутний виріз на його нижній частині. При спуску курка воно втягується в ложу. Місце розташування шепотіла прикрите зовні невеликим латунним щитком. Замок кріпиться до ложі за допомогою трьох латунних штифтів, один із яких прироблений зсередини замкової дошки наглухо. Спуск представляє собою короткий прямий стрижень із грушоподібним увінчанням.
Ця японська рушниця не призначалася для упора приклада в плече, що обумовлювало своєрідний спосіб прицілювання й стрілянини, характерний для Японії. Для того, щоб у положенні стоячи навести зброю в ціль, що знаходиться навпроти, за допомогою цілини й мушки, її необхідно утримувати у висячому положенні фактично перед обличчям. При цьому, коли зброя в плече не упирається, віддача повинна була б сприйматися не тільки правою, але і лівою рукою. Права рука повинна бути в цьому випадку притиснута до корпуса, інакше удержати зброю при пострілі було б дуже складно. Якщо ж спробувати все-таки уперти ложу у верхню частину корпуса, то в цьому випадку візуально сполучити цілину і мушку просто неможливо, як би низько не довелося нагинати голову. Таке стає можливим тільки в тому випадку, якщо направити ствол рушниці під кутом нагору чи вниз.
Звідси випливає, що прицілювання за допомогою цілини й мушки і з упором рушниці в корпус можна було робити тільки при стрілянині з коліна (у польовому бою), коли потрібно цілити трохи нагору, або, стоячи при стрілянині нагору чи вниз (при облозі чи обороні фортець), особливо при наявності упора під ложею, коли можна обхопити рукоять обома руками. Однак мається ряд зображень, де японські воїни стріляють із положення стоячи. Треба думати, що в даному випадку при наведенні зброї цілину не використовували, прицілювання здійснювалося «на око». Крім того, на зображеннях видно, що в подібних випадках стрілянина ведеться з близьких дистанцій. Імовірно, якщо стріляли стоячи на далекі дистанції, стрілки застосовували додаткові надставки на цілинах, що полегшували прицілювання, виготовлені з підручних матеріалів.
У відношенні даної рушниці є саме широке поле для дослідницької діяльності. По своїх обрисах вона дуже схожа з тими рушницями, що зображені в японських рукописах 17 століття. Однак наявність декору на стволі змушує засумніватися в його бойовому призначенні, у всякому разі, ця рушниця явно не належала простому воїну. Тим більше, що шомпол у даного екземпляра був з невідомої причини укорочений. Попередньо рушницю можна датувати 18 століттям (відправною точкою може послужити малюнок герба Токугава, що помітно відрізняється по своєму обрисі від тих зображень, що характерні для 19 століття), однак це має потребу в уточненні. для визначення місця виготовлення даної рушниці необхідно з'ясувати накреслення клейма майстра на стволі, якщо воно там, звичайно, мається.