Сокири у колекції ХІМ

Колекція ХІМ налічує 42 сокири, які виготовлені та побутували у 11 – 20 ст. З них 19 шт. належать до групи зберігання «Метал», 12 – до групи «Зброя», 5 до давньоруських матеріалів археологічної колекції, 4 – до групи «Дерево», 2 – до групи «Різне». 10 сокир побутували у часи давньої Русі – 5 з археологічної колекції, 3 групи «Зброя», 1 групи «Метал». Серед них 1 топорець-чекан (тип I за класифікацією А.М. Кірпічнікова), 1 «Т»-подібна сокира-чекан (тип II), 5 бородчастих (тип IV, з них 2 архаїчних, з прорізним обухом, 2 цілообушних – типу «IV а» 13 ст. та 1 фрагмент – лопастина) та 3 колуноподібних сокири (тип VIII – архаїчна бойова сокира та 2 робочих сокири 13 ст. – тип «VIII а»). Таким чином, у колекції ХІМ представлені усі основні різновиди східноєвропейських сокир X – 13 ст.

7 сокир належать до 15 – 18 ст. – 4 групи «Зброя» та 3 групи «Метал». З них 3 сокири бойові – центральноазіатська сокира-булава, східноєвропейський топорець-чекан, московський бердиш – та 4 робочих сокири, які належать до «3-ї, посиленої форми» за класифікацією А.В. Нікітіна. До періоду 19 – 20 ст. належать 25 сокир, серед яких 9 шт. декоративних – це імітація бойової зброї (4 предмети групи «Зброя», 1 групи «Різне») та сокири-ціпки карпатського типу (4 предмети групи «Дерево», з них 3 цілодерев’яні), 6 сокир плотницьких (серед них один фрагмент), 2 столярні, 2 колуни та близька до них сокира військових саперів, сокира для обрубування залізничних шпал, 2 сокири-молотки, «котлетна»сокирка кухарського призначення, а ще 1 господарська сокира з похиленим обухом, яка, так само, як одна з сокир 15 – 17 cт., належить до архаїчного «вислообушного» типу.

Великий хронологічний обсяг трьох вищевизначених періодів виробництва та побутування сокир викликаний взаємодією кількох факторів. Серед них довготривале побутування окремих різновидів та типів, і саме періоди у 200-400 рр. дозволяють прослідити їх внутрішню еволюцію та урізноманітнення, а у окремих випадках (сокири колуноподібні, з похиленим обухом, двобічні тощо) визначити окремі етапи цих процесів. Слід зазначити також, що сокири звичайно вирізняються довгим строком побутування – кілька десятиліть для робочих сокир, а для бойових, з характерною для них зміною бойової функції на церемоніальну та тривалим зберіганням у арсеналах як зброї міліційних формувань, навіть 100-200 і більше років. Крім того, нерідкі випадки, коли датування виробництва окремих предметів ускладнене через невизначеність деталей їхнього походження.

За походженням сокири колекції ХІМ можна розбити на кілька груп. Археологічні матеріали та випадкові знахідки (сокира середини 18 ст. була знайдена у колодязі в Мерефі), а також матеріали колишніх приватних колекцій зброї (та її імітацій) були джерелом постачання предметів доби середньовічча та раннього модерну. Предмети 19 – 20 ст. значною мірою репрезентують селянські побут та виробництво; певну їх частину, зокрема ті, що були прийняті до колекції 1959 р., «легенда» пов’язує з селянськими виступами 1902 та 1905 рр., що не завжди відповідає дійсності і спростовується уточненням датування. Також наявні предмети, пов’язані з іншими видами господарської діяльності – кустарною та фабричною промисловістю (столярні сокири та сокири-молотки), будівництвом (плотницькі сокири), залізничним транспортом доби паротягів (колуни, сокира для обрубування шпал) тощо. Представлені у колекції і предмети меморіального характеру, які належали сім’ї О.Я. Пархоменка та соратникові Артема харківському робітникові П.І. Спесивцеву.

Сокири іноземного – бельгійського (1900 р.) та румунського (1934 р.) виробництва є привід вважати трофеями громадянської та II світової війн. Декоративні сокири-ціпки, а також імітація середньовічної піхотної сокири мають чехословацьке та польське ( у тому числі довоєнне верховинське (?)) походження; вони потрапили до нашої колекції з музею м. Станіслава (Івано-Франківська) або як сувеніри-подарунки іноземних делегацій. У Словаччині сокира карпатського типу (батка, бартка, балта, векера, чечуга) відома як «валашка» – цим терміном декоративні сокири і визначені у інвентарних книгах ХІМ.

При вивченні, співставленні та класифікації сокир увага приділяється їх складовим частинам – лопастині, тобто робочій частині (конфігурація загальна та окремих елементів – леза, шийки, верхньої та нижньої граней), обуху, тобто монтажній частині (загальний тип, конфігурація провуха та затильника, товщина стінок, наявність щекавиць, накладок тощо) та взаємному розташуванню обуха та лопастини. У колунів лінії верхніх граней обуха та лопастини співпадають або утворюють незначний кут, у вислообушних сокир утворюють дугу або кут вістрям догори. Плотницькі сокири вирізняються підняттям спинки обуха, який утворює з лопастиною виразний кут вістям вниз, причому нижні грані обіха та лопастини лежать на одній лінії. Висота леза плотницької сокири звичайно більше 12 см, а у столярної сокири та колуна – менше. Звертають на себе увагу і такі частини сокири, як опорний язик, що знаходиться під основою шийки, характерний для деревообробних сокир та наявний у вигляді «зарубки» вже у сокир 15-17 ст., клин або клиновий канал на передній стінці провуха (звичайна відміна середньовічних робочих сокир від бойових – така сокира могла розклинитися у бою та обеззброїти бійця) і, звичайно, держак, який наявний у 18 сокир колекції ХІМ.

Довжина держаків різноманітна: 182 см. у «домажлицької» сокири (традиційної зброї чеських «ходів») та 145 см московського бердиша, 90 см у сокир-ціпків, 80 см у саперної сокири, бл. 50 см у плотницьких, а у столярних та сокир-молотків – 42, 33 та 25 см. Конфігурація держаків коливається від прямої до трояковигнутої – подібної до лук. Держак мініатюрної «котлетної» сокирки цілокований з лопастиною, а сокира для обрубування шпал – найбільша з сокир колекції – має ножеподібну лопастину, з’єднану з обухом ковальським зварюванням. Сокири цього типу часто плутають з алебардами; слід зазначити, що у бойових сокир лезо звичайно похилене вниз, а у робочих – догори назад, з метою відповідно концентрації сили удару у першому випадку та розподілу її по всьому лезу у другому. Саме верхня частина леза плотницьких сокир сильніше спрацьовується, а найвразливішою до пошкоджень є шийка лопастини.

6 сокир нашої колекції несуть клейма виробників: російський двоголовий орел, молдавська бичача голова та напис бельгійської фірми «сталевого лиття Б. Пета» з датами 1750, 1934 та 1900 відповідно, а також клейма заводів ім. Комінтерну (ім. Малишева), ДПЗ та «Світло Шахтаря». Вислобушна сокира та сокира-булава 15-17 ст. несуть характерні штампи (у останньому випадку поверх гравірованого орнаменту), який може розглядатися і як елемент декору, і як знак виробництва або власності. Саме східна сокира-булава найбільш цікава з огляду на декор; ефектно були прикрашені чеканкою, травленням, золоченням та інкрустацією сокири-ціпки та імітація східної зброї.

А дві сокири-молотки – кустарний вироб з незвичайною овальною лопастиною, так званий «мітчик» робітника заводу товариства «Гельферіх-Саде» П.І. Спесивцева та зразковий вироб заводу «Світло Шахтаря» 1983 р. зі Знаком Якості – символізують для нас «етапи великого шляху» харківського промислового виробництва у 20 ст.